Експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк був одним із тридцяти слухачів спеціальної програми для офіцерів вищого керівного складу, яку МІМ у співпраці з фондом «Повернись живим» втілила в життя у 2019 році.  За його плечима – 34 роки служби, у тому числі, був начальником Центру цивільно-військового співробітництва Об’єднаного оперативного штабу Збройних сил України. Нині він працює в міжнародній компанії, яка є виробником повітряних та надводних безпілотних систем.

Нещодавно соцмережі сколихнуло обговорення, яким воєнним експертам довіряють українці. У відповідь на гучні імена, головний редактор сайту «Новинарня» Дмитро Лиховій, який спеціалізується на військовій тематиці, уклав свій власний список, де відзначив Віктора Кевлюка серед тих аналітиків, до чиєї думки варто дослухатися. Примітно, що до переліку увійшов ще один «мімівець», очільник фонду «Повернись живим» Тарас Чмут.

Тож ми вирішили поспілкуватися з Віктором Кевлюком про те, як поводитися з матеріалами про бойові дії, які цілі в інформаційному просторі переслідує противник, а також що таке інформаційно-психологічні операції (ІПСО) і як вони впливають на свідомість мас.

Про навчання у МІМ

Особисто мені дуже сподобалося навчання у Бізнес-школі, бо на кафедрі стратегії НУОУ, де я здобував свою військову освіту, все вивчення стратегії було зведене до розучування підручника, написаного кафедрою же. Ми якось примудрилися два роки чимось займатися, не розібравши жодної стратегічної операції, не почитавши жодної праці жодного видатного експерта світового рівня в цій галузі.

Бізнес-школа навпаки дала розуміння, що розробка стратегії – це дуже творчий процес. Є маса поглядів і підходів. Крім створення самої стратегії, є супутні дії, пов'язані із мотивацією персоналу, впровадженням стратегічних змін. А ще є робота з опонентами. За той час, що я навчався в МІМ, я взяв для себе дуже багато. Врешті-решт, коли я працевлаштовувався за кордоном в іноземну компанію, жоден з моїх дипломів з Національного університету оборони України не зацікавив нікого.  А от диплом бізнес-школи став козирним тузом в питанні отримання дозволу на роботу, дозволу на проживання, відкриття рахунку в банку і вирішення купи різних побутових питань. До речі, і зараз деякі конспекти з МІМ у мене з собою.

Про СІМІС у час «великої війни»

Мої оцінки щодо цієї галузі досить сумні. Особисто моє враження: цивільно-військове співробітництво, як важлива складова військово-управлінської діяльності, вмерло. Вони займаються чим завгодно, крім виконання завдань такого співробітництва. На жаль, сформована свідомість командувача, у якій він веде бойовий дій у вакуумі. Там немає об'єктів цивільного середовища чи людей, суцільна війна. Щоб СІМІСи не вешталися під ногами, вони виконують не передбачені керівними документами задачі. Наприклад, пошук та евакуацію загиблих, за що відповідає тил, логістика, у якої є транспорт, щоб тіло забрати і вивезти. У СІМІСа крім доброї душі і благих намірів нічого немає. Яким чином все це має виконуватися –  невідомо. Начальники штабів як не знали, чим СІМІСа зайняти, так і не знають.

Яскравий приклад ролі СІМІСа: сили Африканського Союзу проводили миротворчу операцію в одній з країн континенту. Вони настільки обізлили місцеве населення, що отримали шалений спротив, партизанщину, терористичні акти і цивільну непокору. Для того, щоб вийти на нормальну взаємодію, Афросоюз звернувся до Великої Британії, яка відрядила в Африку керівника цивільно-військового співробітництва Головного штабу оборони. Приїхав генерал, за чиї послуги Африка заплатила семизначну суму, і ця людина навчала військових африканських країн, як треба будувати відносини з цивільним середовищем.

У нас все це починалося досить оптимістично. Керував всім полковник Олексій Ноздрачов, який здобув  хорошу і авторитетну освіту в військовому коледжі Сполучених Штатів. Він був пасіонарієм, який намагався створити щось нове. Ми підтримували стосунки з величезною кількістю міжнародних організацій, які займаються гуманітарною допомогою, розмінуванням, захистом прав людини, з основною масою волонтерських груп України. Ми займалися тим, для чого СІМІС створений – вивчали цивільне середовище, складали бази даних, щоб допомогти командирам приймати рішення. Але станом на тепер це все розвивають у невідомому напрямку і я не можу пояснити, чому так вийшло.

Про армію як відбиток українського суспільства

Наша армія, як і будь-яка інша, – зліпок суспільства. Ми свято віруємо у силу того, що написано на папері. Приклад з бізнесу: я брав участь в розробці одного з контрактів на 3 мільйони доларів, який був укладений по телефону, без жодного папірця. Ми не маємо ніякої звітності з цього приводу, крім виконаних зобов'язань. Люди один одному довіряють, і мають лише ті документи, що необхідні для проводки коштів через банки.

Що стосується Збройних сил України, дуже багато нюансів перекочувало з радянської армії. Наприклад, військова рада. Здається, Наполеон сказав: хто не боїться прийняти рішення – починає битву, а хто боїться – збирає військову раду. Ми ховаємося за колегіальні рішення, хоча є командувач. Він для цього призначений і бере на себе відповідальність, під яку усі виконують свої маленькі задачі.

На всіх рівнях в Збройних Силах ця картина так чи інакше присутня, паперовий прес душить кожного, хто бере участь в управлінських процесах. Тому люди шукають обхідні шляхи:  є можливість щось не взяти у держави - не беруть, просять допомогти волонтерів, скидаються грошима, купують самі, щоб не перед ким не звітувати за втрачене у бою.

Про задачі інформаційної війни

В інформаційній війні існують три головні задачі:

Перша задача - посіяти недовіру до військово-політичного керівництва держави-противника. Ми пам'ятаємо, що у нас відбувалося в інформаційному просторі 2014 по 2019 рік: нав’язувалися чужі наративи, нам розповідали про котли і тотальні невдачі, хоча, суто військовий аналіз ситуації показував зовсім іншу картину.

Друга задача – це деморалізація збройних сил противника. Від розсилки СМС до формування певних груп у телеграм-каналах, які, прикидаючись, наприклад, членами родин військовослужбовців, будуть просувати певні думки.

У мене є хороший приклад того, як це працює. Здається, в 2010 році підрозділ інформаційної боротьби Збройних Сил України проводив навчання по спеціальності з проведення таких ось акцій. У військовому містечку розмістили оголошення, що у зв’язку зі скороченнями витрат бюджету закривається дитячий садочок для родин військових. Коли це розклеювали, я не знаю, але ранком члени родин побачили оголошення і о пів на десяту на КПП частини почався мітинг з вимогою пояснень. Це швидко дійшло до командувача сухопутних військ, генерала Воробйова. Він викликав начальника розвідки і питає, а що відбувається? Той каже: у нас же навчання, ось план, Ви ж його самі і затвердили. Унаслідок цього генерал наказав зупинити навчання. Тобто, маленьке оголошення мало потенційно великі наслідки.

І третя задача інформаційної війни – деморалізація населення. Йдеться про просування панічних наративів, сіяння смути, зневіри у перемозі, нарощування та перебільшення наявних та вигаданих проблем.

Про джерела інформації і кому довіряти

Коли людина обирає джерело інформації чи оцінює якийсь матеріал, варто звернути увагу на те, що джерело інформації не має бути анонімним. Має бути чітко зрозуміло, звідки це повідомлення взялося.

Друге – аналіз самого джерела. Хто це такі? Чи вони від учора в інформаційному просторі, чи це CNN, котре працює останні 50 років. Виходячи з цього, далі слід вивчати це питання, але також розуміти, наскільки воно корелює з реальністю. Якщо хтось пообіцяв «Зірку смерті» і висадку інопланетян в ролі наших союзників, мабуть не варто далі читати джерело чи взаємодіяти з таким експертом.

Якщо ця людина вам відома, має відповідну професійну підготовку, займається науковою діяльністю у якійсь галузі, є членом певних структур, які системно займаються аналітикою, варто дослухатися. Не факт, що висновки вам сподобаються або ця інформація вас влаштує й органічно вмонтується у ваше світосприйняття, але це може бути певним орієнтиром.

Про ІПСО і до чого тут Іловайськ

Інформаційно-психологічна операція – це складний комплекс заходів і дуже тонкий інструмент. Далеко не всі уміють це робити. Коли противник просуває, наприклад, наратив про те, що наступна зима буде дуже холодною, це може бути як підготовчим етапом психологічної операції, так і способом залякувати людей напряму. Якщо ІПСО грамотно спланована, реалізується професіоналами, ви навіть не здогадаєтеся, про те, що вашу свідомість атакують.

Наприклад, історія про Іловайськ. До сих пір, вже дев’ять років після цієї події, люди упевнені,  що це була велика поразка Збройних Сил України. Дивна річ, що Збройних сил України в регіоні Іловайська не було взагалі, а ті, хто потрапив в оточення, просто відступали з пункта А в пункт Б, і десь посередині того маршруту у них трапився Іловайськ. Я декілька разів перечитав аналіз подій антитеррористичної операції – ніхто там не виконував ніяких бойових завдань. Але наратив «котел» ми з собою несемо, несемо наратив поразки, нездатності протистояти, мовляв, командування всіх покинуло і розбіглося. Навіть коли знайшли тіло полковника Пивоваренка, командира 51 бригади, який до останнього зі зброєю в руках відбивався, ми встигли наслухатися про те, що він в полоні, або що він якісь завдання виконує в інтересах російського військового командування.

Із інших історій, які на слуху, те ж Дебальцево, яка подається, як видатна перемога російської зброї. Насправді, там була спроба оточити і знищити бригаду, але вона не тільки вирвалася, а ще потім «накостиляла» ворогу. На той момент, коли відбувалася ця операція, я служив у штабі оперативного командування «Захід», 128 бригада йому була підрпорядкована.  Ми рахували, скільки людей вийшло. Коли з'ясувалось, що під час виходу бригада втратила лише 60 бійців з 1200, які вийшли, то хіба це поразка? Просто нам навіюють, що це дуже погано, і що тільки лишилося рвати на собі волосся і ридати. Але вихід з оточення - такі самі тактичні дії, як наступ чи оборона, і вони дозволили бригаді вирватися з оточення і продовжити боротьбу. Прямо зараз оновлена, поповнена, доукомплектована вона воює під Запоріжжям. І у Дебальцево перемогла вона, а не росіяни.

Відтак, хто першим нав'яже свій порядок денний і доб’ється поширення його серед населення і військ противника, той здатний перетворити перемогу на поразку і навпаки.