Довіра є кращою і значно дешевшою за контроль, а Україна може стати піонером у нових соціальних моделях і відновити довіру повсюди. Футуролог Джері Міхальскі упевнений, що перетворення, які відбуваються в Україні, здатні вплинути на глобальний світ та змінити його.

«Український гімн містить в собі ідею того, щоб Україна була кращою, ніж раніше. Слова Павла Чубинського начебто були написані для нинішнього моменту», – поділився своїми думками Міхальскі, чий дідусь по материній лінії родом з Чернівців, де дослідник побував до пандемії, розшукуючи власне коріння.

Під час лекції для української аудиторії у рамках проєкту ReІnforceUA від Бізнес-школи МІМ він окреслив свої застереження щодо ризиків, які несуть за собою цифрові тенденції та розповів про речі, які вважає значущими для збалансованого розвитку суспільства. Нижче публікуємо вибрані тези з виступу.

Я зі світу гіків, але я дуже багато уваги приділяв довірі та пам'яті. Тому всі мої поради звідти. Зараз в Україні йде гаряча війна, а також блекаути через атаки та дуже тяжка реальність, яку ми не маємо ігнорувати у світі.  Але ми сподіваємося на перемогу у цій війні і я вважаю, що це обов’язково станеться. Україна довела, що є дуже стійкою, у вас багато сили і гордості і по всьому світу дуже поважають те, чого ви досягли.

Якщо ми відійдемо на момент від України, то перед усім світом стоять серйозні питання. Наприклад, капіталізм зруйнований. Чи потрібно його замінити і якщо так, то чим? Ми побачили, шо це можна робити через максимізацію прибутків, що є деструктивним для суспільства. Тож ми думаємо, якою має бути економічна система.

Інше питання – чи у 2006 році був пік демократії і наскільки демократичним може стати світ? А коли ми говоримо про неліберальну демократію, про авторитаризм, коли країна начебто має якісь демократичні інституції – журналістику, вибори, суди, однак жодна з цих інституцій не працює нормально.

Це все стосується соціального контракту. Так само як і те, що по всьому світу школи борються зі змінами клімату і намагаються коригувати поведінку відповідним чином. Я гадаю, що люди, які думають, що майбутнє їхніх дітей виглядає гірше, ніж сьогодення, готові все ламати для того, щоб створити якусь нову систему щоб майбутнє таки було кращим. Це хаотично показує, що у світі є дуже багато енергії, яка відчувається як небезпечна, але може призвести до продуктивних змін. І посеред усього цього виникає питання: чи можна врятувати правду або ми в процесі втрати реальності?

Приклад тому – технології, що роблять так, аби щось виглядало, ніби це хтось насправді сказав – фейкові відео, аудіо. Чи соціальні мережі врятують чи більше зруйнують нас – питання відкрите.  У багатьох випадках соціальні мережі нас поєднують, дають інформацію, але багато з того – спеціально неправильне.

Я займався технологіями та аналітикою нейромереж ще в 90-х роках, а тепер вже ми просунулися на 3-5 поколінь далі – системи вже можуть замінювати певні робочі процеси. Вони ніколи не зможуть повністю замінити людей, і все ж шматочок за шматочком це роблять.

Про невдоволення молоді і ризикові ідеї утопістів

Молодь нині розлючена і це виправдано. Мені здається, якщо вони могли б побачити  якийсь прогрес, то тоді б у них з’явилося відчуття цілі і це б перетворило їх озлобленість у продуктивне використання зусиль. Але вони не бачать прогресу і як те, що відбувається, може вирішити їх проблеми у майбутньому. Я дуже сподіваюся, що молодь все більше буде об’єднуватися і вони зможуть зробити той прогрес, якого ми поки не бачимо.

Різні інтелектуали та політичні партії, як от наприклад «Нові оптимісти», зокрема, Стівен Пінкер, кажуть: подивіться на статистику світу! Вона свідчить про кращу ситуацію з бідністю, все не так погано, як ви думаєте. А я на це кажу, що статистика справді виглядає краще, але багато що у реальності виглядає жахливо. Маємо побачити ті перешкоди, які ми маємо здолати, і щось робити, а не зберігати статус кво.

Ми вже бачимо, як збільшуються природні катастрофи, ми також бачимо загальний рух до ліберальної демократії і ця комбінація є дуже токсичною для людства у довгостроковій перспективі. Бо за таких умов ми не зможемо робити щось разом, щоби  вирішувати проблеми.

Техноутопісти кажуть: технології все вирішать. Хтось вірить у Четверту промислову революцію. Але це не стратегія, а проосто якісь об’єкти – криптовалюта, блокчейни, різні технології по типу 3D – це лише компоненти рішення. І багато з цього є ножами з гострими лезами з обох боків.

Марк Цукерберг тримається за бачення метавсесвіту. Те, що він показував, коли змінив назву компанії на Мета, це щось таке, що у 2000 році видавалося би неправильним – думати про друге життя або якісь аватари в іншому світі. Мені здається, що все це нас роз’єднує і створює фізіологічні проблеми та дезорієнтує. Це погано для людей і для тривалого використання. У цьому метавсесвіті ви можете купити шарф, який хтось там носить, а яка користь від того? Мені особисто байдуже, що цей аватар буде носити, щоб дати більше грошей Цукербергу. Тобто, є багато речей, які є дуже складними та незрозумілими, і на основі їх відбувається спроба замінити взаємодію між людьми системами, яким неможливо довіряти.  Я не бачу, щоби було справді гарним майбутнім те, що пропонують утопісти.

 Про сформований дефіцит довіри

Дефіцит – це надлишок мінус довіра. Коли ми говоримо про систему загальної освіти, дитина йде в звичайну школу, де головне – скільки їй років. Якщо їй вісім, то вона потрапляє у третій клас, йде в кімнату, де 20-40 інших людей, яких просто відібрали випадково і вчитель так само випадково відібраний. Спільним є тільки рік, у який народилися однокласники. І ми викидаємо з цього контексту ситуацію, де би в одній школі Сюзі навчала Боббі, якому було на чотири роки менше, ніж їй.  Але ми створили дефіцит там, де був надлишок – тепер тільки вчитель вчить. Ми забрали з цього рівняння довіру, що Сюзі могла б вчити  Боббі арифметиці. Фактично, багато людей могли б вчити чомусь інших – касир в Старбаксі міг би навчити арифметиці вашу дитину. І якщо ми почнемо використовувати такий надлишок, ви побачите, що системи, які є природньо надлишковими, вимагають довіри, щоб розширюватися.

Що можна ще зробити для того, щоб існувала довіра? Це включає прозорість, особливо, якщо є корупція. Також ми маємо дуже чесно ставитися до ментального здоров’я і до травми, особливо в Україні, яка так страждає нині. І коли ми ховаємо травму, не говоримо про неї, це не допомагає. І ми маємо ставитися дуже уважно до ментального здоров’я – це також допоможе збільшити довіру.

В середньому, люди загалом більше довіряють один одному, але нас переконали, що це не так. Нам говорили, що ми маємо боятися усіх. Але більшість людей хочуть допомогти, вони мають зрозуміти, якою є їх роль у суспільстві, в групі, у родині, в житті, щоб вони могли створювати і розвивати свою кар’єру.

Про уроки для України

Чому навчилась Україна? В 2014 році, коли Росія атакувала Донбас і забрала великий шмат української території, з того часу українська армія сильно змінила себе. Вона перейшла від радянського типу до армії, яка довела свою силу з лютого на полях бою. Але також ми маємо розуміти, яким чином знову віднайти себе і віднайти майбутнє.

Наведу приклад. В 2013 році я виступав у Лас-Вегасі. Коли я повертався звідти, я подумав – а якщо б це місто стало столицею світу з вирішення спорів? Якщо подумати про Міжнародний кримінальний суд, Гаагу, Брюсель, Женеву, ЄС в цілому – це про переговори. А у Вегасі кажуть «те що відбувається у Вегасі, тут і залишається». Тобто там знають вагу конфіденційності. Також Вегас знає, що таке травма і біль. І якщо перевести це в стратегію, Вегас може стати столицею вирішення спорів. І це можливо цікавіше, ніж перетворвати його в столицю розваг.

А чим може стати Україна? Є декілька слів, які мені здаються складними: resilience (стійкість) та sustainability (стабільність).  Україна показує надзвичайну стійкість, а це означає, що ви витримуєте зовнішній шок і повертаєтеся туди, де ви були. Й інші два слова, які мені подобаються ще більше – це процвітати та розширюватися (thriving and flourishing). Тобто ви повертаєтеся туди, де ви були, але ви змінюєте все і створюєте абсолютно новий світ.

Також я виокремлюю дизайн довіри, бо недовіра руйнує. А сама довіра дешевша, ніж контроль. Довіра створює громаду. Коли ви починаєте з цього, ви отримуєте багато користі. Сьогодні системи не хочуть приймати рішення, які були б засновані на довірі. Ми сприймаємо, що недовіра – це нормально. Ми думаємо, що системи, засновані на довірі, неможливі, і вважаємо, що світлофор безпечніше. Який ідіот створить енциклопедію, що дозволить будь-якій людині змінювати там інформацію? Але це існує, називається Вікіпедія і вона працює не теоретично, а практично.

Яким чином Україна може відновити довіру повсюди і стати піонером у нових соціальних моделях? Ми маємо розуміти, якою буде  економіка надалі і чи може стати Україна полем для таких експериментів, як наприклад регенеративна економіка. І Україна,  яка рухається до Європи, яким чином вона може створити кращу Європу, де насправді багато своїх проблем. Фактично, для вас може бути можливість відкрити цю дискусію і змінювати Європу на краще. В України є можливість збудувати кращий метавсесвіт: замість того, щоб купити шарф для якогось аватара, ми можемо вирішувати реальні проблеми і наші океани, земля, повітря стануть кращими. І для молоді це може бути дуже добре.

Щоб я рекомендував, щоб відбудувати країну і зробити її кращою? Бо багато частин України зруйновано. Я говорю про те, що слід робити певні спільні сенси, але також ми маємо намагатися допомагати один одному приймати кращі рішення. Інструменти і методи, які сьогодні існують, далеко не найкращі. Та я можу сказати, що коли ми  разом, колективно можемо щось зробити, це значно краще, ніж коли ми це робимо індивідуально.