У мирному житті діяльність Дмитра Пилипенка, власника групи компаній ”Оріон” та двічі випускника МІМ, пов'язана з охоронними системами, сигналізацією та відеонаглядом. Але після 24 лютого все змінилося. З початком «великої війни» додалась ще одна компетенція у напрямку безпеки.

- Вивіз дітей за кордон, повернувся. Спочатку була розгубленість, але треба було щось робити. Навколо було багато розмов про броніки і була велика потреба у них, тому довелося розбиратися у цьому. Це зовсім не моя тема, вона народилась ситуативно, - згадує Дмитро Пилипенко.

Закордонні бронежилети коштують дорого, а виготовляючи їх в Україні, можна суттєво здешевити вартість закупів і збільшити обсяги придбаного. Проблема, з якою зіткнулась команда, зібрана Дмитром Пилипенком, – відсутність на внутрішньому ринку сталі, з якої можна виготовити броню четвертого класу. Порадившись з фахівцями, вирішили зупинитися на виробництві третього класу – її вистачає для виконання більшості бойових завдань.

- Ми робимо і плити, і плитоноски –  як перфекціоністи ми не повністю задоволені продуктом, удосконалюємо його постійно. Для пластин маємо ту сталь, яка є наразі в Україні, її загартовують за спеціально відпрацьованою технологією. Паралельно шукаємо в Європі сталь для виробництва, яка нам підходитиме краще. Але ринок досить капіталістичний: ті ж поляки швидко перелаштувалися. Там, де ще недавно тонна сталі коштувала 4 чи 5 тисяч євро, вони вже самі швидко навчилися нарізати і продавати в роздріб по 90 євро за пластину. З тонни загалом можна зробити близько 240-250 пластин, - пояснює Дмитро Пилипенко, і додає: - Краще не мати ніякого захисту, ніж робити його з лопат і ресор. Бронепластина розміром 250 на 300 мм закриває  лише життєво важливі органи, вона не є панацеєю чи бронею від усього. У російських віськових є куля 5.45 зі сталевим сердечником,  а у нас їх дуже мало, доводиться їх шукати для того щоб відстрілювати зразки. Наш бронежилет в зібраному вигляді важить 9,5 кілограмів.

Перша партія в півтисячі штук вже готова і шириться на фронті. Виробляти готові і далі, переважно власними зусиллями, але також розраховують на фінансову допомогу волонтерів, щоб мати змогу купувати сталь і нарощувати обсяги виробництва.

Зараз Дмитро Пилипенко потроху повертатиметься також і до бізнесових справ – економіку треба піднімати паралельно з військовими процесами. До речі, однією «бронею» його допомога фронту не обмежується – кілька інкасаторських мікроавтобусів з Північної Македонії, які йому владося привезти в Україну, активно перевозять гуманітарні вантажі із Заходу тим, кому вони потрібні всередині країни. Крім того, вже вдалося знайти і придбати необхідну сталь, а отже надалі це дасть змогу виробляти бронежилети 4 класу, перші зразки яких вже є на складі в Києві.