Не лише Україна зацікавлена у міжнародних коштах, але й світ має живий інтерес фінансувати відновлення та розвиток громад. Більше того, готовий переформатовувати свої програми підтримки відповідно до потреб реципієнта. Таким висновком поділилась випускниця МВА 2006 року Тетяна Федорова, генеральна директорка «Прем’єр Експо» – організації, що відома своїми масштабними виставками та конференціями у форматі В2В.

У лютому цього року компанія провела у Варшаві фандрейзинговий форум  Rebuild Ukraine, щоб познайомити донорів з представниками українських міст, які потребують фінансової підтримки.

- З боку громад у нас були дві групи учасників. Це великі міста, як то Запоріжжя, Дніпро, Херсон, Миколаїв, Чернігів, Вінниця, Житомир. А також були маленькі громади – Дергачі, Чугуїв, Бородянка, Ірпінь, Тростянець. Також у нас був Маріуполь і Сєвєродонецьк, які зараз не можуть відбудовуватися через окупацію, але вони їхали на Rebuild Ukraine зрозуміти, що їм треба зробити, коли їх деокупують, звідки їм брати гроші і куди рухатися далі, – розповіла Тетяна Федорова про учасників форуму.

Загалом 23 громади мали свій стенд на виставці, ще 46 громад приїхали для нетворкінгу. Серед учасників були не лише представники територій, що зазнали руйнувань, але й тих громад, які стикнулися із задачами, що пов’язані з великою кількістю переселенців і також потребують системних рішень.

Форум показав цікаву тенденцію – донори виявляють живу зацікавленість у спілкуванні з громадами і схильні планувати свою допомогу під конкретні потреби.

- Окрім великих міждержавних, таких як ООН, ЄС, Червоний хрест, ми запросили багато невеликих донорів. Це або міста-побратими, або ті, які можуть у перспективі стати містами-побратимами, приватні або корпоративні благодійні фонди. Вони не схильні давати гроші на умовний United24, бо губляться у загальних обсягах і за них складно прозвітувати. Інша справа, коли одне маленьке місто дає гроші на відбудову іншому місту, і потім влада своїм городянам може сказати – ми побудували ось це, допомогли місту відновити школу за ваші податки, і можемо цим пишатися, – пояснює Тетяна Федорова мотивацію, яку вона спостерігала під час проведення форуму.

Персональні зустрічі у такому форматі роблять видимою реальну потребу. І ті, хто її має, змушують великих гравців переосмислювати свою довгострокові, заплановані ще до війни, програми підтримки.

- Україна підштовхнула усталені державні та міждержавні організації, які пишуть свої донорські програми на декілька років, змінити правила. На сьогодні більшість громад не мають стратегії розвитку, готових проєктів, на які можна давати гроші. Ми виявили таку тенденцію під час підготовки і проведення заходу, тому більшість громад отримали домашнє завдання розробити стратегію. А донорські організації зрозуміли: навіть для того, щоб зробити проєкти з відбудови, громадам потрібне зовнішнє фінансування. Тобто, повинні з’явитися додаткові програми фінансування саме для розробки проєктів, які будуть передувати виділенню грошей на будівництво, – підкреслює Федорова.

Ще одна маркетингова знахідка, яка виявилась під час підготовки форуму: замість формату «продавати біду» для пошуку коштів, іноземна аудиторія націлена на пошук партнерств для вирішення конкретних задач.

- Спочатку ми думали, що раз у нас багато “біди”, давайте її покажемо і будемо просити гроші, нас (громади) пожаліють і дадуть. Але коли ми накопичили певний обсяг інформації, то зрозуміли, що громади та донорські організації “створені для вирішення задач один одного”:  у донорських організацій є кошти, і їх майже статутним зобов’язанням є, так би мовити, «цільове прилаштування» коштів з вирішенням статутних задач. Для цього їм конче потрібні об’єкти, де вони можуть це зробити.

Інший момент – ми перебирали вручну всіх грошодавців світу і спочатку відсіювали тих, у кого не було передбачено коштів на «тверді проєкти» (будівництво). Однак, коли ми почали з ними комунікувати, щоб підтвердити гіпотезу, що кожен працює за своїми напрямками і “м’які” гроші (продовольство, медицина, освіта) не підуть на відбудову, виявилося, що донорські організації почали змінювати свої плани і в них почали з’являтися «тверді проєкти». Вони дійшли до думки, що незважаючи на багаторічні правила, їх можна змінювати і таким чином бути більш корисними і ефективними та відзвітувати перед тими, хто вкладає гроші у благодійні фонди, – каже Тетяна Федорова.

За її словами, ефективно показав себе тристоронній формат співпраці. Наприклад, знаходиться іноземна компанія, готова виконати об’єкт відповідно до потреб української громади. Однак замовник не має на це коштів. Тоді виконавець йде до уряду або донорських організацій своєї країни і шукає фінансування.

- Цікавий приклад такої кооперації – це Данія і Миколаїв. У Данії є всесвітнього відомі компанії Grundfos і Danfoss. Вони займаються водоочищенням, насосами, обладнанням для водоканалів. Данська влада фінансує відбудову водопровідної системи у Миколаєві.  Але виконавцями цих робіт є згадані компанії. Тобто держава допомагає Україні фінансово, але самі гроші в Україну не приходять, а йдуть напряму виконавцям. І такі схеми вже планують багато країн і компаній, тільки повинен скластися трикутник співпраці, – наводить приклад Тетяна Федорова.

Не тільки донори, а й інвестори і кредитори були учасниками форуму – і це заслуговує на окрему історію. Натхненні успіхом і маючи купу інсайтів, на листопад цього року вже запланували проведення другої конференції та виставки Rebuild Ukraine. У рамках підготовки організатори підписали меморандум з Міністерством енергетики, Міністерством інфраструктури та Агенцією відбудови громад, пошук партнерів серед бізнесу та державних інституцій триває.