От оберемо іншого — і заживемо! Будь це президент, прем'єр, лідер партії або канцлер — на нового політичного лідера громадяни покладають надії на зміни на краще. Кінець епохи бідності, необхідності прогинатися під незрозуміло ким нав’язані стандарти, високих цін, поганих доріг, засилля іммігрантів. Веди нас, наш новий лідере!

Політичний лідер повинен задавати орієнтири, робити остаточний вибір способу розвитку держави протягом своєї каденції, розставляти пріоритети і відстоювати інтереси країни в міжнародних політичних переговорах. Крім цих офіційних обов’язків, від нього або неї, як правило, чекають покращення в економіці, підвищення якості життя кожного окремого громадянина, зростання соціальних стандартів життя країни, збільшення кількості нових робочих місць при одночасному зниженні вимог до кандидатів, зниження витрат домогосподарств, зниження податків, зростання зарплат і так далі. Очікування дуже високі і — суперечливі.

Важливим фактором для успіху політичного лідера є те, що йому повинні довіряти виборці. Найкраще, якщо він проходить перевірку на «свій-чужий», тобто сприймається «своїм хлопцем» якомога більшою кількістю людей. А якщо при вигляді лідера у людей ще і з’являються позитивні емоції — йому практично гарантований успіх. За нього будуть голосувати, його будуть підтримувати і відстоювати серед політичних опонентів.

Політика — непроста робота. Людей, які професійно займаються політикою, практично завжди і всюди за замовчуванням вважають причетними до корупції. Якщо ви задасте питання у фейсбуці «який відсоток чесних людей серед політиків», найпоширенішою відповіддю буде «0». Також політика — низько оплачувана робота. Про це відмінно написав Артур Хейлі в книзі «У вищих сферах». Одного разу навіть високопоставлений політик змушений буде приймати болюче рішення. Або працювати за зарплату, несумісну зі складністю завдань, незрівнянну з доходом на аналогічних позиціях у комерційних структурах, а після закінчення свого терміну жити на дуже невелику пенсію, або — скористатися своєю позицією для створення інших джерел доходу.

Довіра до політиків падає в цілому по світу. Наприклад, загалом довіра до політичних лідерів у США впала з 73% в 1960 році до майже 24% у 2014-му.

 

Фото: The New York Times

Але і довіра до нових політиків також падає досить швидко. Варто подивитися, які рейтинги отримують нові обличчя в політиці, і на що ці рейтинги перетворюються ледве за рік.

Чому так виходить

Результат роботи успішного політика помітні, як правило, через кілька років. Тоді видно ефекти від прийнятих законів або рішень, обраних пріоритетів використання бюджету, кадрових перестановок. Відстрочка значна, в деяких країнах вона становить кілька років, а для деяких політичних лідерів їхній успіх стає видно через десятиліття.

Однак, коли політик приймає якесь рішення зараз, то відсоток незадоволених завжди буде вище, ніж відсоток тих, хто підтримує його. Причина дуже проста — нам властиво чинити опір змінам. Рішень, що влаштовують усіх, не буває. Будь-яка зміна ламає усталений порядок речей. Це не обов’язково незаконні схеми, хоча при зламі цих схем опір буде найсильнішим. Чим сильніші зміни — тим більше незадоволених. Просто хтось втратить роботу, хтось — налагоджені контракти, хтось змушений буде інвестувати в оновлення виробництва або навчання персоналу, а на свої особисті забаганки, відпочинок і розваги.

Виходить, що зайшовши в політику, людина негатив отримує практично відразу, дохід може отримати, як правило, не дуже легальним способом або він буде невеликим, а оцінять тебе в кращому випадку, нащадки. Це, практично, «кар'єра камікадзе».

Крім того, специфіка сучасної комунікації, особливо в мас-медіа і в соцмережах, чинить активний і смертоносний вплив на будь-кого, хто зробив крок в простір публічної політики.

Декілька факторів особливо значимі:

1. Всі мають можливість висловитися в сучасному світі

Якщо ще десять років тому основними джерелами думок про результативність політика були журналісти та існуючі політики, а блогери, радше, були винятком, то сучасну адженду в сприйнятті роботи політичних персонажів формують саме т.зв. лідери громадської думки. Серед них є і журналісти новинних порталів, і харизматичні бізнесмени, які вміють писати тексти, що чіпляють, і громадські працівники. По-перше, ці думки часто суперечливі. По-друге, негативні, критичні, різкі думки регулярно отримують більш сильний відгук, сприймаючись як «приховувана довгі роки правда». Критикувати і шукати огріхи набагато легше, ніж пропонувати рішення, які будуть влаштовувати всіх зацікавлених осіб.

2. Прагнення до простих рішень

Для прийняття практично будь-якого справжнього рішення в сучасній політиці необхідно обробляти величезний обсяг інформації. Найчастіше у фахівців йдуть роки на те, щоб просто опанувати цей обсяг інформації. Але і це не гарантує результату, який би влаштував усіх. Рішення виходять громіздкими, незрозумілими для виборців, з безліччю змінних. Виходить пастка: людина багато років вчиться, щоб прийняти недосконале рішення. Так чого тоді варті ці витрачені роки? Ця пастка описується класичним мемом «будь-який таксист думає, що знає, як керувати державою».

3. Бажання скинути свої турботи на когось

У багатьох країнах соціальний договір між громадянами і владою описується такою формулою «ви не лізете у владу — ми забезпечуємо вам гідну якість життя». Дуже спокуслива модель: не потрібно розбиратися в тому, як влада працює. Немає необхідності проявляти активність в питаннях облаштування життя. Проголосував — а далі воно якось само. У кращому випадку, незадоволені громадяни пізніше напишуть незадоволений пост в соцмережах.

Очікування високі, до існуючих політичних лідерів довіри немає, а завдання видається з боку виборця неймовірно простим. Розходяться фрази «потрібно просто бути чесним — і все вийде», «перестати пускати іммігрантів — і всі проблеми вирішаться», «а ось в Штатах / Грузії / Сінгапурі / Польщі вийшло — і у нас вийде».

У цей момент виборці починають звертати свою увагу на людей, до яких є довіра (успішні бізнесмени, актори, письменники), які викликають в цілому позитивні емоції, і за якими не тягнеться шлейф спірних питань, пов’язаних з корупцією. Як правило, ці люди ще не були в політиці, вони не зіткнулися зі шквалом миттєвого негативу до їхніх рішень, і виглядають відмінним варіантами серед «затятих корупціонерів, які присмокталися до існуючих грошових потоків».

Важливо відзначити один факт, у якому нові перспективні непрофесійні політики на голову випереджають політиків існуючих. Працюючи всередині політичної системи, у людини формується певний інформаційний міхур інтересів, розуміння життя країни та її громадян, їхніх прагнень і сподівань. І, як правило, це сприйняття досить сильно спотворене. Непрофесійний же політик може спиратися тільки на одне — на потреби людей, від імені яких він прагне пройти у владу. Говорячи мовою виборця і спираючись на нагальні потреби, новий політик створює сприйняття «нарешті хтось нас розуміє». Це створює певний кредит довіри, описаний мемом «може, за нього щось зміниться».

Політтехнологи множать цей кредит позитивної довіри за допомогою технології «множинних облич», яка за останні 5−7 років досягла досконалості. Вона дозволяє створювати таргетовані повідомлення строго за інтересами користувача. Якщо користувач читає пости про зниження податків — йому будуть показувати рекламні повідомлення з мессаджем «обіцяємо зниження податків». Якщо інший користувач цікавиться підвищенням соціальних стандартів — він побачить задоволення своїх очікувань в текстах нового політичного лідера. Обіцянки суперечливі — але цього не видно окремому виборцю. І система працює на виборах по всьому світу, тим самим кидаючи серйозні виклики існуючим політичним системам і виборцям в цілому. Обіцяти простіше, ніж потім реалізувати обіцяне.

Адже довіра — штука дуже тендітна, зруйнувати її легко, а в багатьох нових демократіях системи державних інститутів, механізми стримувань і противаг для дій політичних лідерів ще не розвинені. При цьому США, схоже, успішно витримують правління вельми непростого, неймовірно харизматичного і найбільш суперечливого непрофесійного політика. Чи стане вибір непрофесійних політиків новим світовим правилом?

Источник: НовоеВремя.Бизнес