Відбулось четверте засідання книжкового клубу «Метафора» у  Бізнес-школі МІМ.  Книга зустрічі - світовий бестселер, входить до ТОП-5 улюблених книжок Білла Гейтса та Барака Обами - скандальний і вражаюче популярний Ювал Ной ХАРАРІ і його «21 урок для 21 століття».  Тема зустрічі «Постійні тільки зміни».

Харарі в кожному розділі своєї книжки «21 урок для 21 століття» наголошує: світ змінюється неймовірно швидко. Те, що було актуальним знанням вчора (ба! навіть сьогодні!) завтра не буде варто нічого. Інформації стає дедалі більше, і головною проблемою стає не отримати її, а відфільтрувати і знайти саме потрібну. Ми можемо навчати наших дітей англійської і китайської мов, мовам програмування, але не можемо бути впевненими, що це комусь ще буде потрібно, коли їм виповниться 20-30 років. Автор пропонує давати дітям не знання, а інструменти. Навчити так званим чотирьом «К»: критичному мисленню, комунікації, колективної роботи і креативності. «Постійні тільки зміни» - каже Харарі.

Поговорити про зміни та управління ними ми запросили голову  правління  державного банку «Ощадбанк» Андрія ПИШНОГО та маркетолога, засновника компанії FEDORIV Андрій ФЕДОРІВ. Адже останній, по суті, зміни «продає» і на них заробляє. А перший – завдяки змінами зміг вивести державний банк в число лідерів банківського ринку.

Ми зібрали найцікавіше, про що вони говорили про зміни.  Далі – прямою мовою.

Андрій ФЕДОРІВ:

«До чого готуватися? Я не знаю. Треба диверсифікуватися. Ми FEDORIV  розділяємо на два юніти. Один буде пов’язаний з креативною компанією, яка створюватиме бренди, які міняють бізнес. Другий – інвестиційна кампанія, інкубатор для нових бізнесів, в яких  інновації закладені першочергово».

 «Коли ви востаннє читали інструкцію, або ліцензійну угоду? Це - символ того, що масовий споживач ще не переступив поріг розвитку семирічної дитини. Що відбувається в сім років. Дитина переходить від кліпового сприйняття картинками до більш складних логічних ланцюгів, які виражаються текстом».

 «Ми йдемо у Древній Рим:  хліба і видовищ». 1700 років еволюції пройшло, а що робить Алібаба – інвестують в супермаркети, які називають «бегемотик», тому  що дітям семи років дуже подобаються бегемотики».

 «Те, що ми в Україні – це величезна перевага. Ми готові до кризи набагато більше ніж інші. Ми вміємо все зробити за ніч. Інші не вміють. В нас і так нічого не було, і особливо нема, тому ми можемо бути дивними і щасливими, а на них тиснуть капітали, і вони не знають як їх зберегти».

«Продавати треба весело. Люди не люблять бути дорослими. Коли на ринку з’явився «Надра» зі своєю  квіточкою, «великі уми» казали , ну  споживчі кредити з такою кампанією у них будуть працювати: люди прийдуть до них за пилососом, - але не довірять їм свої гроші. А вже через 6 місяців Надра були лідерами по депозитам. Тому що люди вдячні компаніям, коли їм легко, весело і доступно доносять інформацію». Складність – це зло».

 «У вас мало сексу – перше, що я сказав Ощаду, коли прийшов до них…Завдання, яке я поставив, було перетворити «Ощадбанк» з Софії Ротару в Святослава Вакарчука». При всій повазі до Софії Михайлівни, вона була  на коні в епоху ощадкас. Сьогодні вона стадіони не збирає».

«Я не вірю в успішні кораблі без капітана». Корпоративній світ сьогодні, в цілому, побудований на демократизації рішень. Щоб всі рішення були колегіальними, буцімто це знижує залежність корпорації від однієї конкретної особистості. Але часто це має зворотний ефект, що успіх в корпорації - це вміння не брати на себе відповідальності за те, то відбувається. «Був якийсь комітет, хтось за щось проголосував, я тут до чого?» - з такою позицією люди рухаються вгору по кар'єрних сходах. Зміни - це ж завжди криза. А у кризи повинна бути людина, яка бере на себе відповідальність за нетривіальні рішення. Як наприклад було з Ощадбанком. «Державний банк за державні гроші знімає в рекламі рудого кота, який показує пузо, махає хвостом, і просто гуляє ... За таке можна навіть зняти з посади».

Андрій ПИШНИЙ:

«5 років працюємо в Ощаді в режимі постійних змін».

«Котики працюють! Доведено Ощадом в 2014 році. І Монобанком в 2018-му».

«Що нам довелося пережити за останні п`ять років. І країні, і бізнесу, і людям. Якими ми були і якими стали. З чим впоралися, а де дали маху.

А стали ми більш гнучкими, адаптивними, мобілізованими, більш зрілими і практичними. І водночас більш мрійливими, схильними вірити в диво, що результату можна досягти простими рішеннями.

Словом, ми змінилися.

Але стрес-тест над нами не завершився. Він триває.

Світ далі змінюється, країна змінюється, ми змінюємося.

Як далі рухатися цим курсом? Особливо, коли минуле, з яким ми начебто давно попрощалися, знову дає про себе знати. Причому часто у досить несподіваний і навіть брутальний спосіб. Прояві популізму, зверненню до старих ментальних моделей, щоб сховатися перед страхом майбутнього. Що ж робити?

Найперше - це ставити собі правильні питання і шукати на них чесні відповіді. І це найскладніше.

Тому що ми себе насправді не знаємо. Людина навчилася управляти зовнішнім світом, успішно вивчає його і підкорює своїй волі, створює інновації, штучний інтелект, але не знає саму себе, свій внутрішній світ.

Власне, споконвічний заклик практично усіх філософів усіх часів і народів зводиться до двох слів «пізнай себе». І зараз ці слова напевне ще більш актуальні.

Тому що постійні зміни, в яких ми живимо, це в першу чергу про те, як постійно вчитися новому і як при цьому втримати нашу емоційну, ментальну рівновагу. Тому читаючи Харарі і замислюючись про майбутнє, я раджу для розуміння того, наскільки ми погано знаємо себе, зазирнути щонайменше ще до одної книги - «Всі брешуть або великі дані знають про нас усе» Сета Стівенса-Давідовіца. Прочитавши цю книгу, ми відкриваємо для себе те, що навіть соціологія практично вмерла, тому що люди під час опитувань кажуть неправду, щоб здаватися кращими, в тому числі й у власних очах. І доказів цьому дослідник наводить багато. За результатами пошуків людей у Google, який, за словами автора, перетворився на глобальну сповідальню. Там мільярди людей говорять, чого вони прагнуть насправді і що думають.

Ми схильні складати про себе міфи, створювати у власній уяві кращу версію самих себе. Створювати відтак хибні стереотипи і на їх основі цілі наративи.

З іншого боку - людина без цього не може жити, адже завдяки мріям (міфам, релігії) та нашій уяві ми навчилися малювати в умі картинку ідеального майбутнього і намагатися втілити її в реальному житті, співпрацюючи одне з одним.

Так, часто це приводить до трагедії, як з нацизмом і комунізмом, втім все залежить від нашої моральної настанови. І тут Харарі пропонує такий дещо буддистський підхід: у живому світі реальне лише страждання, а тому всі наші думки і дії мають бути спрямовані на зменшення цих страждань, на емпатію одне до одного і відповідальність одне перед одним.

«99% того, що ми переживаємо, - пише автор, - ніколи не стає частиною оповіді про себе». Тож перед нами Величезна Невідомість - ще один Всесвіт - внутрішній Всесвіт Людини, відкривати і вивчати який - це ще одна величезна подорож, яка вже сама по собі є винагородою».