Перший день повномасштабного російського вторгнення застав випускника МІМ Сергія Круглика в Ірпені. «Поруч – Гостомель, Буча, в небі – ворожа і наша авіація», – згадує він 24 лютого. У місті перебували також родички дружини, тож швидко зібравшись за два дні, Сергій повіз їх в евакуацію до Львова і таким чином уникнув окупації.

За плечима Сергія Круглика – робота в МЗС, у Посольстві України у Франції, в Нацбанку. До кінця лютого цього року був радником міського голови Києва, очолював проєктний офіс і займався проєктом Муніципального банку Києва. Нині він підписав контракт і служить у підрозділі Державного центру кіберзахисту Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на посаді заступника начальника підрозділу аналітичної служби. Про перші дні війни на Київщині, значення МВА для державного посадовця і про те, навіщо столиці власний банк, читайте далі в інтерв’ю.

- Отже, війна. 24 лютого і ви…

- Я в Ірпені. У будинку я був один, але поруч мешкали родички дружини. Було прийнято рішення відвезти їх до Львова. Тобто, встиг вискочити до окупації. Потім пробував повернутися і не міг у Київ потрапити, бо підірвали міст. Мене завертали по Житомирській трасі, тому я повернувся до Львова і пробув там десь тиждень – допомагав на залізничному вокзалі з іноземною мовою, коли приїжджали німці, іспанці, італійці з медичною допомогою чи забирали поранених, хворих та біженців. Я сам тоді вибрав для себе таке завдання, бо з військкомату, куди я став на облік, ніхто мені не задзвонив. Загалом, я побував у трьох львівських військкоматах – намагався потрапити на службу. А потім мене набрав мій давній товариш, сказав – сідай на гуманітарний потяг, приїзди до Києва, будем захищати столицю. Я так і вчинив. Мене з вокзалу прямо привезли до підрозділу, одягнули, дали зброю. Я згадав як чистити, заряджати зброю, яку востаннє брав до рук 35 років тому, під час служби в армії. Так, з початку березня,  ми почали охороняти свій об'єкт у Шевченківському районі.

- Тобто, ви почали діяти як ТРО?

- Так, як тероборона. Ми тримали блокпост і паралельно охороняли один з об'єктів, який підпорядковується Держспецзв’язку. А пізніше вже мене зарахували  до аналітичної служби ДЦКЗ. Можна сказати, що це сталося випадково, але ж випадковостей не буває.

- Коли почалась велика війна, як ваші колишні колеги з дипломатичних кіл, держслужби відреагували? Можливо, телефонували, пропонували допомогу?

- Вони звикли, що я завжди у костюмі і краватці, а тут раптом - у військовій формі, у бронежилеті і з автоматом. Всі були просто шоковані. Два роки тому я був одним з претендентів на голову НБУ, працював останнім часом у мерії. Тож це було не просто несподіванкою, а шоком для друзів. Вони не розуміли цього рішення, тому що, в принципі, у мене були можливості приймати інші рішення, бути у безпеці з родиною, за кордоном і так далі. Але я вирішив лишитися і захищати Київ. Було важко, але на той момент я іншого рішення не міг прийняти.

- Що вам дали знання, отримані в МІМ?

- У нас була група по програмі USAID «Special MBA Program» зі стажуванням в Університеті Джона Хопкінса. Крім МІМівського, в мене ще 4 дипломи. Я кандидат економічних наук, маю гуманітарну, економічну та управлінську освіту. І кожне навчання додавало до мого життєвого досвіду щось своє. МВА, звісно, більш активна і різнопланова освіта. Саме на МВА вперше іноземні викладачі давали своє бачення  з макроекономіки чи з практичного використання економіки у бізнес-площині. Крім того, навчання і МІМ – це люди. І ті, з ким я навчався, і ті, хто були дотичні. Це все дуже корисно, бо потім, коли ти працюєш в державному секторі чи у бізнесі, важливо знати, до кого можна звернутися, з ким можна обговорити ту чи іншу проблему, як її найкраще вирішити. Бо управлінські рішення мають бути найкращими, найшвидшими і найефективнішими. Тобто МВА дає базу і розширені знання щодо впровадження свого досвіду у реальному світі.

- Ви багато років були саме на держпосадах, а навчалися на програмі для бізнесу. Як саме ці два напрямки ви особисто поєднуєте?

- Коли мне приймали на програму, питали, навіщо тобі МВА, ти ж у держсекторі? А я відповів, що державне без приватного не працює. Тобто, це  конгломерат державного і приватного управління, державної і приватної економіки. І якщо їх поєднати, економіка працюватиме краще і будуть ліпші результати. 

- Розкажіть про роботу, якою ви займалися до 24 лютого, про проєкт Муніципального банку. Яка його доля нині?

 - Такий банк потрібен місту, бо це запорука успіху розвитку – це моє переконання. Я вивчаю питання дуже довго. Найпозитивніші приклади – це кантональні банки Швейцарії, які є найнадійнішими банками світу. Або муніципальні банки деяких міст у Норвегії, Японії, Італії, Франції, Німеччині. По всіх країнах є позитивні приклади роботи муніципальних банків, які працюють з місцевими підприємствами, де правильно налагоджені фінансові потоки – якраз тут вже є місце для інструментів, що дає МВА. Муніципальний банк – це та структура, яка робить і проєктне фінансування, і розвиток малого і середнього бізнесу в місті, і соціальні програми. Та ж «Картка киянина», яка нині не працює, може запрацювати зовсім інакше. Ті ж ескроу рахунки – нічого не треба вигадувати, за ними вже 70 років працюють банки. Плюс каса взаємодопомоги – це якщо кошти одного підприємства залишаються, їх можна використовувати для іншого. Такий банк дасть змогу не витрачати кошти в інших банках на касові операції, на зарплатні рахунки та на обслуговування муніципальних підприємств і працівників. На жаль, цей проєкт був призупинений, не знайшлося, мабуть, політичної волі у представників територіальної громади, місцевих депутатів, щоб його створити. Але нині є можливість купити з ринку банк – робочий, оперативний, ліквідний, який ще працює, і трансформувати його у муніципальний банк Києва і Київщини. Є концепція, щоб це був банк Київської агломерації, тому що коли говорити про відновлення тих же Бучі, Бородянки, Гостомеля, для інвесторів є зрозумілим партнером саме муніципальний банк.

- А як ви оцінюєте ту фінансову політику, яку провадять державні фінансові установи під час війни?

- Єдине, що скажу – дуже важко управляти банківським сектором під час війни. Оцінку потім дасть історія і аналітика після того, як все закінчиться. Може, деякі рішення я би приймав інакше, зокрема, по готівковому ринку. Або по програмах, які можна додатково зробити з міжнародними фінансовими організаціями. Подивитися трошки ширше на ті ж МВФ, Світовий Банк та ЄБРР, а ще на багато інших інституцій поза європейським простором та і в ньому. Можна зробити програми з тим же Nordic Investment Bank, який займається «зеленим» напрямком, і там наш дуже хороший друг, який був директором ЄБРР в Києві. Або подивитися у бік фондів чи банків Азії чи Африки – я не бачу, що там є якісь рухи чи переговори, але, в принципі, ресурсна база у них є. Як дипломат-міжнародник, я думаю трохи ширше – треба працювати по всіх напрямках і всіх країнах. Бо у нас склалась унікальна ситуація, коли Україна – номер один в усьому світі на вустах. На жаль, через війну.  Але цим треба користуватися. Криза – це можливості, і я думаю, ми не до кінця використовуємо ті можливості, які на сьогодні є.