З початку війни Бізнес-школа МІМ створила проєкт “МІМ. Економічний фронт”. Це серія антикризових ефірів, з яких ви дізнаєтеся, як топ-управлінці провідних компаній долають складнощі військового часу, які рішення вони приймають для того, щоб зберегти потенціал власних організацій, подбати про персонал і підтримати економіку країни.

Гості першого ефіру:  Надія Омельченко, віцепрезидентка ІТ-Інтегратор, випускниця та викладачка Бізнес-школи МІМ та Микола Скавронський, комерційний директор Європейської медичної лабораторії Сінево, випускник та запрошений спікер Бізнес-школи МІМ. У розмові з Вадимом Савельевим, директором з розвитку бізнесів DC Link Group, постійним викладачем Бізнес-школи МІМ, вони ділилися власним досвідом щодо того, як фінансово і морально підтримати команду в час війни і зберегти її. Публікуємо вибрані тези.

Микола Скавронський:

Сінево виявилась в більш вигідній позиції за інші бізнеси України. У нас в принципі ніколи не було проблем з кешфлоу та з дебіторкою. На початок війни у нас були певні власні резерви і ми зараз перейшли в режим  жорсткого раціонального їх використання. У пріоритеті - виплата зарплат. За нашими розрахунками, так ми зможемо підтримувати близько 3 тисяч наших співробітників протягом трьох місяців.

Якщо війна затягнеться на півроку-рік, тут я думаю, ні в кого не вистачить ніяких засобів для підтримки. Скоріш за все, співробітники, які зараз переміщуються по країні і за кордон, будуть змушені шукати якісь інші способи заробітку. За кордоном дуже активно допомагає наша материнська компанія з працевлаштуванням у всіх країнах, де ми є. Наші співробітники говорять, що Сінево-Україна  в багатьох питаннях виявилась більш просунутою, ніж інші країни. А значить, вони більш конкурентоздатні навіть порівняно з локальними працівниками. З іншого боку, це накладає певні ризики. Адже після завершення війни можуть виникнути проблеми з персоналом. Усе, що ми робимо, допомагаючи з переїздом, пошуком роботи за кордоном, це певною мірою для того, щоб підвищити лояльність наших співробітників до нашої організації з надією на те, що вони залишаться з нами і після війни. 

Надія Омельченко: 

Ми - українська компанія і наші клієнти теж переважно український бізнес. Ще в грудні ми зарезервували свої бізнес-процеси, весь документообіг, корпоративну сітку. Тому ми змогли піднятися дуже швидко. Звичайно, це проблема - що робити з персоналом, як йому допомогти, зберегти. Щодо забезпечення виплати заробітних плат, ми справляємося, сплатили також всі податки. Проте, не працює наш сектор економіки, ІТ- бізнес в звичному вигляді. Тому наша команда вирішила переорієнтуватися і ми відкрили всі фронти, на які тільки здатна компанія, що має напрацьовані канали постачальників та зарубіжних партнерів. Наразі допомагаємо нашим клієнтам ввезти все, що потрібно. Бізнес має працювати - це важливо, щоб команда розуміла, що він живий. 

Ми для себе зрозуміли, що у нас не може вся компанія працювати за однаковими правилами. У нас є повністю завантажені підрозділи, які працюють 24/7. Також відновили роботу з виробництва захищеної техніки, але це важко. Є певні команди, які не можуть зараз працювати. Ми вирішили, що у співробітників  має бути певний прожитковий мінімум, який ми  маємо сплачувати. Проте є ті, кому ми будемо виплачувати повні зарплати, зокрема ті, хто йдуть до ЗСУ, мобілізовані, тут буде повна підтримка наших співробітників, в тому числі, допомога зі спорядженням.

Як топ-менеджери ми не повинні намагатися відбудовувати ту систему, яка була. По суті, маємо шукати нові канали, можливо, нові продукти щоб не втратити команду через міграцію співробітників. Зараз головне - убезпечити їхні родини і дітей, однак дуже важливо, щоб у нас були ресурси відбудовувати Україну. Тому треба шукати інструменти як втримувати, чим навантажувати, чим сплачувати. 

На нашому ІТ-ринку не всі компанії змогли відновити свою діяльність, зокрема, дрібні. Але в них є ресурси. Ми зараз зв’язуємося з усіма нашими колегами, бо наразі всі колеги, а не конкуренти, і відновлюємо та консолідуємо наявну інформацію про склади - у кого що є, щоб розуміти, чим ми можемо один одному допомогти. Зараз не час, коли має виживати одна компанія. Мені здається, що це час для об'єднання, взаємодопомоги і співпраці.