«Кожен має свою суперсилу. Чи знаєте, яка ваша?» - американська коуч Саньїн Сян запитує кожного, хто заходить на її сторінку в LinkedIn, а це понад один мільйон читачів і цифра поступово зростає. На її переконання, виявити та реалізувати супер силу, до снаги кожному, і саме вона є тим ключем, що приводить до успіху.  Отже перед лідерами компаній, організацій, країн та громад стоїть сьогодні чи не найважливіша задача – допомагати тим, хто поруч, віднайти в собі суперсилу та проявити її.

Саньїн Сян  багато років працює з радами директорів, CEO компаній, військовими генералами, спортивними лідерами, засновниками технологічних компаній. За версією рейтингу Thinkers50 входить до глобального переліку кращих мислителів у сфері менеджменту. Вона очолює Центр лідерства та етики Coach K в Fuqua School of Business (Duke University) та є професором Duke's Pratt School of Engineering.

У рамках проєкту ReinforceUA Саньїн Сян розповіла про роль приналежності у житті людини і про те, як часом неочевидні речі, здатні вести команди до перемоги або ставати причинами поразок.

«Коли мені було сім років, я емігрувала з Тайваню до США. Як емігрантка я відчула, що таке психологія кочівника: ви вже не є членом спільноти, яку ви покинули, але у той самий час, ви ніколи не відчуватимете себе повністю членом спільноти, куди ви потрапили. Виживання в такому просторі психології кочівників передбачає, що ми маємо розуміти точки зору кожної людини. І разом з тим, мене дуже зацікавила ідея, як створити відчуття того, що ми є частиною чогось більшого, що нас оточує.

Якщо говорити про завдання лідерів, що працюють в організаціях, вони мають робити все можливе, щоб люди відчували свою приналежність і робити це через цінності, месіджі. На сьогодні це є частина соціального контракту, щоб людина не переживала внутрішній дефолт або ж відчуття, що вона стороння.

Дефолт - це відчуття того, що ти аутсайдер. Як емігрант я міркувала про приналежність. З одного боку, я належу до того місця, де я народилась, з Тайваню і тому там моя ідентичність. Але я американська громадянка і вже 40 років мешкаю в США. І це також про відчуття місця. Люди схильні відчувати приналежність до чогось – до родини, до компанії, до спільної місії чи вірувань. І сьогодні лідери мають якраз зв'язувати інших спільною ідеєю. Це важливо, коли організація багатонаціональна, розкидана по всьому світові.

Існує ідея про те, що приналежність починається з нас. Якщо ми -  лідери, маємо силу і владу, то ми можемо впливати на відчуття приналежності. А найперше, коли ми створюємо відчуття приналежності для нас самих, ми починаємо втягувати інших у наш простір. Таким чином, приналежність починається з нас.

Чому це важливо для лідерів сьогодні?  Останні 2-3 роки важкі для всього світу, ми проходимо через багато викликів. Якщо раніше наші батьки працювали на компанію стільки часу, скільки там вирішать, що людина потрібна, то тепер влада переходить до індивіда.  Тепер людина обирає,  працюватиме вона там чи ні і скільки. Відбулась зміна у соціальному контракті між наймачами і тими, кого вони наймають. Співробітники вирішують, йти чи лишатися, відтак у них тепер більше влади. І ключове тут – чи відчувають вони приналежність до організації чи вони легко можуть її залишити.

Якщо ви підприємець, подумайте про місію і візію вашої компанії, яка буде більшою, ніж просто продукт чи послуга, яку ви створюєте. Подумайте над тим, що є благом для суспільства від тих продуктів та послуг – ось це хочуть відчувати співробітники. Вони хочуть мати зв’язок з тим, що роблять, що вони можуть бачити свій внесок в організацію або у суспільство, в якому вони є.  Також це означає, що ви можете побачити ситуацію інакше. І саме звідси йде суперсила.

До мене, як до коуча, звертаються із запитом, щоб я допомогла побачити в людях те, чого вони самі не бачать. І я зробила висновок про те, що коли ми дивимося на себе, ми просто не помічаємо речей, які роблять нас надзвичайними. Це щось таке, що здається вам буденним, але насправді за цим криються якісь надзвичайні спроможності. Наприклад, ви можете легко об’єднувати людей –  це ваша суперсила. І важливо далі зрозуміти, як використовуючи її, ми можемо зробити якийсь внесок для світу. І коли ви розумієте свою суперсилу, ви можете втягувати людей у свій простір, щоб вони також відчували свою приналежність.

Нам також треба по-новому дивитися на інших. Команда дає нам відчуття стійкості, а отже потрібно зрозуміти, як виявити ті супер-сили кожного, які допомагають цій стійкості і дають нам змогу бути командою, бо вони є емоційним клеєм для організації. Це також про те, що поруч з деякими людьми ми відчуваємо себе більше командою, або залучаємо когось, бо він має більшу мудрість, яка теж є суперсилою. І це не завжди має належне визнання в організації.

Один мій колега багато років був головним коучем баскетбольної команди, він надзвичайно бачить людей. Фактично, 12 років поспіль його гравці здобували золоті медалі. Якось ми поїхали на національний чемпіонат, і він сказав, що підопічна команда зіграла не дуже гарно. Аналіз причин того, чому так сталося, був таким – помер Ті Сі Вільямс. Нам було цікаво, хто це? Виявилося, що той чоловік не був баскетболістом чи кимось з директорів. Тренер розповів нам, що Ті Сі прибирав у роздягальні і спортивному залі. Він був тією людиною, який бачив і розумів емоції усіх. За станом справ у роздягальні, був там хаос чи порядок, він точно знав у кого все було в порядку чи щось пішло не так. Тренер дослухався до порад Ті Сі і завжди знав, з ким треба поговорити. Багато хто дивився на чоловіка як на звичайного прибиральника, але тренер знав, якою суперсила цього Ті Сі Вільямса.

Одні люди мають такі якості вродженими – це природня здатність до чогось. Наприклад, у баскетболіста, який може закинути будь-який мяч в корзину це уміння справді є вродженим. Але буває так, що через роки практики у вас з’являється певний інстикт і таким чином через практику ви можете культивувати таку суперсилу. Одного разу я слухала  інтерв’ю піаніста Еманюела Екса, як він почав грати. Він сказав, що коли йому було сім, родина приїхала в квартиру, де попередні мешканці лишили піаніно. Він почав учитися грати. І це надзвичайно, бо якби вони не залишили піаніно, то ми би можливо ніколи не почули одного з найкращих піаністів світу. Я думала про це, коли зі своїм другом Робертом Лефковіцем, нобелівським лауреатом 2012 року з хімії.  Коли він уперше відкрив свою лабораторію, він брав людей, перших, хто приходив. Ви казав – чудово, ви всі тепер члени моєї команди. І всі вони стали великими вченими. Чи це була якась випадковість, чи це стало результатом того, що зробив Боб, я не знаю. Може він зрозумів, що у контексті науки кожен з них робить добре щось особливе і він їх просто склеяв правильно.

З іншого боку, я наприклад низького зросту і можу безкінечно практикувати і грати у баскетбол, але ніколи не стану великим гравцем.  Моя подруга колись мені сказала: ти не можеш стати великим у тому, що тобі не до вподоби. І дійсно, можна мати супер силу тільки там, де ви відчуваєте себе щасливим, коли робите цю роботу. 

Наступна лекція проєкта ReinforceUa від експертки із менторства та розвитку лідерства Рут Готіан та астронавта, інженера-дослідника Чарльза Камарда запланована на 14 вересня і буде присвячена ефективності людей та команд.