Змінити аграрну спеціалізацію на ІТ, закінчити навчання за програмою pre-MBA і провести майже півмісяця в окупованому селі на Київщині – чи не завелика концентрація подій, що сталися протягом одного лише року у житті однієї людини? Марія Бровінська прийшла в МІМ на програму «Маркетинг», будучи журналістом видання Ліга, а випускну роботу присвятила молодому проєкту dev.ua, який вже робив перші впевнені кроки у медіа-просторі і мав ще більш амбітні плани на найближче майбутнє. Нині вона – заступниця головного редактора в ІТ-виданні dev.ua. 

І якщо у «карантинному» березні 2021 року Марія була в роздумах, яку навчальну програму обрати, то рівно за рік, у березні 2022 року, думки були навколо того, як вижити. Разом з великою родиною вона пробула 13 днів в окупованих Микуличах на Київщині. До села, міркуючи, що там безпечніше ніж у місті, Марія переїхала з відносно спокійних столичних Позняків, якраз напередодні того, як туди увійшли росіяни.

Одинадцять дорослих, четверо дітей, три кота, маленька такса і велика вівчарка провели разом майже два тижні у підвалі. Запаси їжі, інтуїтивно завезені до того, допомогли людям вижити, однак ситуація стрімко погіршувалась з кожним днем – спочатку зникло світло, потім газ, вибухи лунали зовсім поруч, а вулицями снували окупанти.

«Техніки у населеному пункті ставало все більше. Підірвали останній міст, здається четвертий. Ми розуміли, що «орки» базуються тут, поруч з нами. Тим часом, у соцмережах було багато інформації, що в одному з мікрорайонів села люди вже тиждень сидять у підвалах без їжі і води – окупанти їх не випускають. Тоді я вирішила писати листи. Просто з думкою про те, що якщо ми помремо, то від мене лишаться хоч вони. Білий аркуш паперу, ручка. Слова якось самі лягали. А з очей текли сльози. Не те, щоби було шкода себе. Я ридала від безвиході, через неможливість якось вплинути на ситуацію. Рівно о 16.00 щодня ми зідзвонювалися з друзями на іншій стороні населеного пункту. І саме в цей період я фотографувала і викладала в Фейсбук написане. У першому листі я поставила собі мету дожити до Дня народження, паралельно уявляючи, як некрасиво виглядатиме напис на пам’ятнику, якщо не доживу. Тоді ще не було розуміння, що ніякого пам’ятника раптом що, просто би не було», – згадує Марія той без перебільшення жахливий час.

Тричі на день вона вмикала телефон – ранком, щоб подзвонити рідним і на роботу, о 16.00, щоб набрати друзів, і перед сном, щоб повідомити, що родина лягає спати. За цей час Марія не встигала передивитися сотні повідомлень у всіх месенджерах, де люди запитували про допомогу. Друзі, колеги, одногрупники з МІМ внесли всі її контакти у всі існуючі бази та списки на евакуацію. Однак будь-які спроби залучити до порятунку волонтерів завершувалися відмовами – ті розводили руками, що прорватися до села неможливо.

Шанс вирватися з’явився 8 березня – формувалась колона зі 150 машин на виїзд. Жодних домовленостей чи коридорів. Лише надія, що все вдасться, адже напередодні випустили дві менші колони. На блокпосту окупанти затримали через бій попереду.  Поруч все літало, горіло, вибухало. Родина їхала п’ятьма машинами і за півгодини після того, як їм вдалося вирватися, якусь з машин, що їхала пізніше в колоні, обстріляли.

Зрештою, ми поговорили з Марією Бровінською про те, чим вона займається зараз, як команда dev.ua робить усе для того, щоб святкувати життя і разом з тим, допомагати армії. А також про онлайн івенти, які поєднують у собі те й інше.

- Розкажи про видання, у якому тепер працюєш і як воно – перекваліфікуватися з фахового агрожурналіста у напрям ІТ-сфери?

- Моє навчання в МІМ співпало з “великим перетворенням”. Саме тоді я переїхала до Києва з передмістя, а ще ― відкинула всі напрацювання за 10 років професійного життя і поринула розбиратися в IT. В червні минулого року ми з колегами запускали новий проєкт ― медіа про і для айтівців dev.ua. За 10 років в аграрній журналістиці, здається, я бачила все. Але ніт. IT виявився незвіданим світом, і саме це мене привабило ― працювати з невідомим, цікавим, та ще й перспективним. До речі, у випускній роботі, яку захищала в МІМ, я розробляла маркетинг-план саме dev.ua. Щоправда, дехто з комісії мене жорстко критикував, не вірячи, що видання формату pop-IT приживеться серед мастодонтів, та в амбітні плани стати самоокупними протягом першого року роботи. І так, до самоокупності ми не дійшли ― завадила війна та економічна невизначеність. Проте, в березні перетнули мільйонний майлстоун по аудиторії. Тобто поп-айті медіа в Україні таки потрібне. Нам кажуть, що ми класні! І тепер ми не просто створюємо тексти, відеоконтент, а вирішили робити івенти. 

- Нещодавно відбулося два заходи від dev.ua, де ти була координатором. Як народилась ця ідея, яку кінцеву мету ставили, і кому піде зібрана допомога?  

- Після розрізненої роботи звідусіль, коли команда повернулася до столиці, ми пішли на пошуки офісу. І в одній з локацій я побачила лаунж, який просто створений для цікавих офлайн подій. Так народилась ідея dev-стендапу, а ще – оскільки безліч айтішників мають музичні захоплення – дуже захотілось зробити dev-концерт. Адже люди дуже втомилися від онлайну, хотілось бачитися, спілкуватися, обійматися вживу. І нам все вдалося, незважаючи на кілометри переписок, часи переговорів та безсонні ночі! Обидва заходи були благодійними. Ми збирали і продовжуємо збирати кошти для допомоги ЗСУ. До нас звернувся головний лікар одного з військових госпіталів з проханням допомогти придбати фіброгастроскоп для вчасного виявлення виразок та ерозій, що виникають у військових внаслідок стресу. Це і є наша мета – оплатити купівлю цього пристрою.

- Розкажи про самі заходи та підготовку до них. Де шукали учасників, партнерів і як, власне, вони відгукувалися на таку ідею?

- Я написала листи у 30+ компаній, де запитала, чи є охочі сереж айтівців взяти участь у стендапі чи концерті. І охочі таки були! Ми зібрали п’ять стендаперів, домовились із коворкінгом “Платформа” про локацію і зробили дуже веселий і затишний захід, зібравши трохи коштів для ЗСУ.

З концертом було складніше. Ми не врахували, що потрібно буде багато дороговартісного обладнання і вважали, що зможемо зробити все мінімальним коштом, як і стендап. Знайшли понад 10 бендів, готових грати. В моїй голові все уявлялося так, ніби вони прийдуть з усім своїм, відіграють, і все. Натомість я отримала сотні питань і технічні райдери гуртів. Частина гуртів “відвалилася” через дату, відрядження чи ще з якихось причин. З нами лишилися три неймовірні бенди та два айтівці-діджеї. Та через питання техзабезпечення я не спала зо три ночі. Підрядник, якого порадили самі музиканти, «викотив» кошторис на 56 000 грн. По-перше, ми не планували витрачати кошти, наша мета була їх зібрати. Насправді, це реальна вартість обладнання, та ми не мали таких коштів. І захід був на межі зриву. Виручили колеги з UNIT.City, які знайшли підрядника, що надав обладнання безкоштовно, лишалося лиш оплатити роботу звукорежисера, монтаж обладнання тощо. І це в рази менша сума. Знову ж таки – все складалося на користь мого задуму. Ми дуже хотіли зробити цей концерт. 

- Власне, чи задоволена команда результатом цих заходів? 

- О пів на шосту, коли саме мали збиратися люди, сталася перша повітряна тривога. Потім – ще одна. Тому ми, на жать, не побачили тих 100 людей, які реєструвались на концерт. Дійшла до нас лише половина, але настрій у всіх був пречудовий, люди були дуже вдячні за те, що ми наважилися зробити офлайн івент, ще й такого формату, попри тривоги та війну. До речі, на концерті були мої одногрупники з МІМ. Скажу відверто: у нас була неймовірно дружна група, ми й досі спілкуємось, підтримуємо одне одного, допомагаємо хлопцям, які служать у ЗСУ, і обов’язково зберемося після Перемоги. 

- Мети збору поки не досягнуто, тож логічно, що будуть інші заходи?

- Ми не плануємо зупинятися в івент-напрямку. Вже зараз працюємо над організацією благодійного Турніру Великого Devа з великого тенісу. Він відбудеться 9-11 вересня, вже є понад 15 учасників, і ми готові розширювати списки бажаючих, тому запрошуємо реєструватися та долучатися до нас.  

Далі в планах – акустичний концерт восени та турнір з настільного тенісу. Саме такі запити надійшли від айтішників під час підготовки попередніх івентів. А стендап буде регулярним щоквартальним заходом щоб повеселитися, допомогти армії та поспілкуватися вживу за коктейлем.

- Тебе знають тебе як людину, сповнену енергії та оптимізму. Наскільки ці твої риси допомагають долати непрості ситуації? І що для себе ти винесла з цих півроку повномасштабної війни – якісь думки, висновки, бажання?

- Я вижила, найближчі рідні теж. Будинок батьків вцілів. Значить, щось таки нас захищає, чимось ми це заслужили. Я завжди цінувала життя і мала щастя робити те, що мені подобається: у мене була і є улюблена робота, найкращі люди поруч і доля весь час підкидає можливостей, якими гріх не скористатися. Я є, життя навколо є, лишається його тільки наповнювати сенсами та яскравостями. Бо саме за те, щоб у нас було нормальне життя, там, на передовій, стоять наші хлопці. 

Для охочих долучитися до збору на купівлю фіброгастроскопу, публікуємо реквізити, за якими це можна зробити:

Monobank: https://send.monobank.ua/jar/3ZVZcgq2K7

ПриватБанк грн: 4731 1856 2098 0091 Бровінська Марія

ПриватБанк $: 4731 1856 3103 6487 Бровінська Марія

PayPal: Mariia.cm1@gmail.com

Крипта (erc-20): 0×4561b3D559f1FA71E0c963a2e96F7240FbBc66fe