Від міжнародної культурної дипломатії – до налагоджування гуманітарної діяльності. Напередодні повномасштабного вторгнення росіян в Україну випускниця МІМ Галина Чибуровська разом з командою готувала в Житомирі мистецький україно-австрійський проєкт для молодих музикантів та композиторів. Однак 24 лютого відтермінувало його втілення, натомість поставило абсолютно інші задачі та виклики, над якими Галина працює нині, будучи на чолі Волонтерського штабу Житомира. Кілька місяців тому вона запросила долучитися до команди Марину Матвейчук, яка опікується грантовою та проєктною діяльністю.

Як на новому місці доводилося вибудовувати зв’язки, довіру і структуру, яке значення культури у розвитку і зростанні міст та як у нинішній роботі допомагають навички і знайомства, здобуті в МІМ, читайте в нашому інтерв'ю з Галиною Чибуровською та Мариною Матвейчук.

МІМ: - Війна багатьом суттєво скоригувала плани. Де та з чим початок повномасштабного вторгнення застав вас?

Галина: - До початку повномасштабної війни я реалізувала десятки проєктів в сфері культури та мистецтва в Україні, США, Аргентині, Південній Кореї, Італії, Німеччині, Японії, Польщі. Міжнародна культурна дипломатія – це моє захоплення, хобі, робота та натхнення. Напередодні війни разом з командою готувала в Житомирі унікальний мистецький україно-австрійський проєкт «ROOMS» спільно з університетом міста Грац (Австрія) для молодих українських музикантів та композиторів. Зараз цей проєкт на паузі. Впевнена, що після нашої перемоги ми з командою реалізуємо його в повному обсязі.

З початком війни весь досвід, навички, зв’язки, знайомства були направлені вже на новий для себе напрям діяльності – волонтерство. До Волонтерського штабу Житомира я приєдналася буквально на третій день його започаткування. На той момент організації фактично ще не існувало. До нашої групи активістів надходили перші вантажі гуманітарної допомоги,бо у нас було приміщення для їх розвантаження та зберігання. І головне – засновники Штабу мали міжнародні зв’язки по всьому світу. Тобто ми задіяли для волонтерської діяльності  контакти, напрацьовані у довоєнні часи.  

МІМ: - Як починався Волонтерський штаб Житомира? Хто був з вами поряд, хто підтримав, на кого ви спиралися, чи навпаки, для кого самі стали опорою?

Галина: - Правильніше буде сказати, що я опинилась поряд з ініціативною групою людей, які усвідомлювали, що об’єднання зусиль дає значно кращий результат, ніж окремі ініціативи навіть найзавзятіших активістів-одинаків. Це та сама синергія, яка помножує зусилля в рази.

У перші дні березня до нас прийшла перша велика фура з гумвантажем і перед нами постало багато завдань: де зберігати, як розвантажити, розсортувати, розфасувати, залучили волонтерів, нагодувати їх та подбати про безпеку. А ще – визначити потреби людей та організацій (наприклад, медичних закладів) та безліч інших питань, які накопичувалися за принципом снігової кулі. Ми одразу почали співпрацювати з благодійниками Німеччини, Фінляндії, Польщі, Америки, Словаччини, Італії, Франції, Іспанії, Китаю. Бувало, що ми вручну вивантажували по 5-10 тонн гуманітарки на день.

Головою Штабу мене обрали, можна сказати, інтуїтивно. На той момент команда не знала ані про мій бізнес-досвід, ані про досвід громадської діяльності. Тим не менш, мені довірили керувати організацією. Крім головної мотивації – зробити все можливе для відсічі ворогу, наша команда визначила та одноголосно підтримала пріоритет взаємодії та партнерства, пріоритет колективного інтересу над особистим.

Штаб об’єднав людей різного віку, професійного досвіду, статусу. Багато з них навіть не були знайомі до війни, але всі почали робити спільну справу – допомагати захисникам України та цивільному населенню. Команда Штабу – це неймовірні та відчайдушні люди, які щодня роблять усе можливе задля наближення нашої перемоги та підтримки постраждалих від війни. Такі люди надихають, в такій команді легко працювати, адже рівень мотивації кожного надзвичайно високий.

МІМ: - Наскільки складною задачею стало вибудовування мережі зв’язків, зважаючи на те, що ви з іншого міста?  

Галина: - Волонтерський штаб Житомира – це близько півтисячі людей. Серед них – колишні й нинішні депутати міської та обласної рад, підприємці, активісти, вчителі, актори театру, музиканти, офісні співробітники, студенти і навіть школярі та пенсіонери. Війна розкидала людей по різних містах та країнах. Здається, зараз не має значення з якого міста ти приїхав, як довго живеш на тому чи іншому місці. Як показала практика, налагоджувати зв’язки, комунікацію та взаємодію в екстремальних умовах можливо там, де людей об’єднує єдина мета. Я була новою людиною в місті. Це має свої переваги – відсутність негативного бекграунду у відносинах, але це має і свої виклики – за короткий термін треба було побудувати зв’язки із величезною кількістю досить різних людей.

Я порівнюю діяльність Штабу з унікальним соціальним стартапом, в якому ми не могли обирати ані умов старту, ані термінів реалізації, ані можливості обирати команду. І плюс до цього – повна відсутність фінансування. Тут мені і став у нагоді досвід реалізації різноманітних бізнес та соціальних проєктів, в яких було задіяно до 35 партнерів та різних стейкхолдерів.

МІМ: - Розкажіть про напрямки діяльності Штабу. Судячи зі сторінки організації, ви є не тільки хабом розподілу гуманітарної допомоги, але й освітнім, об’єднуючим.

Галина: - Структура Волонтерського штабу Житомира подібна до “ромашки”, де кожна пелюстка – це окремий напрямок діяльності. Важливо, що за весь період роботи не було ніяких конфліктних ситуацій в команді, Штаб працює як один злагоджений механізм. Оперативні рішення приймаємо на місцях.

Наші пріоритети – допомога ЗСУ (сухпаї, тактичні аптечки, автомобілі, медикаменти), допомога медзакладам (медикаменти, медичне обладнання, перев’язувальні та хірургічні матеріали) та гуманітарна допомога внутрішньо переміщеним особам, пізніше ми додали допомогу багатодітним родинам, людям з інвалідністю і всім житомирянам, які потрапили у скрутне становище. Наразі ми розвиваємо напрям психологічної допомоги цивільному населенню.

МІМ: - Поділіться вашими управлінськими спостереженнями, наскільки Штаб відрізняється чи навпаки подібний до звичних вам бізнес-процесів.

Галина: - Іноді кажуть, що на два українці – три гетьмани. Але в умовах серйозних викликів ми здатні творити дива. Наша здібність мобілізовуватись, об’єднуватись, самоорганізуватись, чути один одного не припиняє дивувати. Головна відмінність теперішньої ситуації – величезний рівень вмотивованості кожного волонтера. Це означає, що нас об’єднує одна зрозуміла мета, готовність працювати на рівні жертовності. В бізнесі взаємодія в команді регламентована інструкціями, фінансовою мотивацією та ієрархією. Волонтерська діяльність – справа добровільна, неоплачувана та ніякими наказами не регламентована. Тому є один шлях – взаємодовіра, особистий приклад та відчуття власної цінності кожного члена команди.  Як диригент за першою освітою, стверджую: як в оркестрі нема незначущих музичних інструментів, так в команді Штабу кожна людина і її внесок важливі. Завдання диригента у тому, щоб люди повірили та довірились йому. Тільки за цих умов колектив може «звучати» як справжній симфонічний оркестр. Мені здається, що ми максимально до цього наблизились. Але досконалості немає меж.

МІМ: - А яку роль відіграли знання, здобуті в МІМ, у побудові нової структури, у фактично, рекордні терміни?

Галина: - Знання та погляд на життя, набуті в МІМ, без перебільшення безцінні. А спільнота, яка формується під час навчання, залишається з тобою назавжди. Ідеї, знання, інсайти, отримані від викладачів МІМу, супроводжують мене багато років. Іноді, при вирішенні складних завдань, подумки звертаюсь до викладачів – як би вони побачили ситуацію, що б сказали або порадили?  «Здібність адаптуватись до змін – запорука успіху у будь-якій справі», «Систематичне продукування рішень – завдання керівника», «Люди – це найцінніше» – ці та інші цитати наших мудрих викладачів залишаться зі мною назавжди. Для мене співпрацювати з випускниками МІМу – означає говорити однією мовою. Як у Редьярда Кіплінга «ми з тобою однієї крові». І це не порожній звук.

МІМ: - Зрештою, ця «одна кров» і привела до Штабу ще одну випускницю МІМ Марину Матвейчук. Пані Марино, якою була ваша точка входу у проєкт? Наскільки такий досвід став викликом для вас?

Марина: - За півтора місяці до початку війни я отримала диплом МВА у МІМ.  До війни мала багаторічний досвід менеджменту бізнес-проєктів – від розробки ідеї до її реалізації, працювала у громадському та культурному секторі. Після 24 лютого долучилась до волонтерської діяльності. Спершу це були хаотичні процеси, але досить швидко стало зрозуміло, що Волонтерський штаб Житомира починає працювати системно і вимагає додаткових компетенцій через розростання масштабу та напрямків діяльності. На запрошення Галини Чибуровської, голови Штабу, я приєдналась до команди.

МІМ: - Що стало вирішальним у прийнятті рішення? Адже зірватися з Києва і переїхати в інше місто та ще й маючи малу дитину, це почасти виклик. Як загалом поєднуєте все?

Марина: - Мільйони українців змінили своє звичне життя, переїхали не лише в інші міста і країни, а навіть потрапили на інші континенти. Мотивація у кожного була своя: хтось шукав порятунку, хтось релокувався зі своїми компаніями або організаціями, хтось знайшов застосування своїм знанням та навичкам в інших містах. В цій ситуації зміна місця роботи та проживання не є чимось неординарним. В моїй сім’ї троє дітей у віці 22, 9 та майже 3 роки. Можу сказати, що це досить самоорганізована система, де старший допомагає молодшому, у кожного є свої завдання та зони відповідальності.

МІМ: - Бізнес-школа у вашому житті: який ефект поєднання «освіта+спільнота» відчуваєте на собі і як це сприяє вашій діяльності?

Марина: - У формулі «Освіта+Спільнота» безумовно виділяю компонент «Спільнота», який є найбільшою цінністю для мене. Освіта не має кінцевої точки – це безперервний процес, який ніколи не закінчується. А люди, з якими вчилась і в яких вчилась, залишаються поруч на довгі роки, надихають та підтримують. «МІМівці» – це не просто бренд, це плем’я однодумців та носіїв одних ідей та цінностей.

Навчання в МІМ дозволяє вийти за рамки вузької спеціальності, розвиває так зване «helicopter view», надаючи розуміння метапроцесів розвитку бізнесу та суспільства. Ми всі маємо базову фахову освіту, читаємо безліч книжок, слухаємо лекції видатних вчених, бізнесменів, футурологів, філософів тощо. Скласти з усього різноманіття знань цілісну картинку допомагає саме така освіта, як МВА в МІМ.

Досвід 2022 року дав криштальне розуміння того, що важливо не просто щось знати, вміти та досягати. Важливо направляти свої компетенції, досвід та навички на служіння добру та суспільству.