Є люди, які з перших хвилин спілкування обдають співрозмовника нестримною силою власного оптимізму, як наприклад, власник мережі магазинів “Та Да!”, полтавець Сергій Шулик. «З першого разу не дійшло, то я вирішив повторити»,  – жартує про свій подвійний похід на навчання до МІМ, де у 2021 році закінчив pre-MBA «Менеджмент та лідерство», а цього року – pre-MBA «Бізнес».

Сергій – справжній згусток енергії, рушій процесів та інших людей. Каже, що чим би не займався, це заразно для інших, чи то стрибки з парашутом, чи біг, чи будь-які інші спортивні змагання та активності. Так само його «похід» за освітою не лишив осторонь й інших членів команди.

- Я дуже люблю психологію, тому навчатися на програмі «Менеджмент та лідерство» мені дуже сподобалося. Потім закінчив «Бізнес» і почав відправляти на навчання співробітників, щоб вони розвивались і досягли мого рівня компетенцій. Я і МІМ їх мають «укусить», а потім подивимося, що з цього буде. Мене питають, чи я не боюся, що вивчу їх і вони підуть. А мені імпонує в цьому контексті думка, що гірше, якщо вони не вивчаться і лишаться. Я вважаю, що мій підлеглий має бути розумнішим за мене, – досить філософськи з присмаком практичності пояснює Сергій Шулик свою логіку. Йому подобається оточувати себе розумними людьми, тими, хто має вищі фахові компетенції – лише так компанія розвивається і зростає, а не стоїть на місці.

- Як я кажу, директор – істота самотня. На якомусь життєвому етапі ти розумієш, що з одними вже менше спілкуєшся,  десь у тебе часу нема, туди ти взагалі не встигаєш добігти. У МІМ ти отримуєш нових друзів, товаришів, знайомих, у яких спільні інтереси. Я б не сказав, що на мене після навчання в МІМ посипалися гроші, але з’явилися люди, які мене розуміють, яких я розумію, з ким цікаво поговорити і поділитися життєвим досвідом, – ділиться враженнями Сергій Шулик.

Він каже, що дізнався про Бізнес-школу випадково. Якось він відчув, що уперся в стіну і не розуміє, як далі розвивати бізнес. Читав літературу, шукав відповідей у кейсах інших, аж доки не почув від приятеля про навчання в МІМ.

- В принципі, в мене в житті завжди спонтанно відбувається все – побачив, почув, побіг, зробив. Так і вийшло. Прийшов за знаннями, але мене завжди вабила концентрація розумних людей і саме з такими я перетнувся під час навчання, – розповідає про те, що отримав додатково до знань. - Є таке розуміння, яке я склав для себе в голові: не буває так, щоб будинок з’явився одразу з нічого. Він збирається з якихось частин і з цегли. Я можу сказати, що МІМ – це добра стіна і добра порція цегли, яка дає добудовувати цей будинок. І це набагато більше і системно, порівняно з тим, що я щось десь вивчав сам. Я коли писав першу курсову, аналізував, що змінилося, виявилося, дуже великий шмат процесів. Якби не було розуміння і знання, я не певен, що бізнес, який вже став досить масштабним, вижив би. Він би захлинувся від власної потужності. МІМ підказує, як себе поводити, показує, як люди поводяться в таких ситуаціях

Війна змусила утиснутися, а тепер ми зростаємо

Як і всі, Сергій Шулик зіткнувся з викликами після 24 лютого. Компанія скорочувала все, що могла, щоб зберегти ресурси і врятувати робочі місця.

- Ми рятувалися як могли, був початковий етап нерозуміння, що буде далі, був страх. Нині ми починаємо ставати на ноги і займати якісь території. Було прийняте рішення, що людей ми не кидаємо: спершу в нас люди, потім розвиток, а потім лише прибуток. Гроші в нас десь на останньому місці, бо як кажуть, спершу треба знайти з ким, а потім куди. Я найбільше ціную людський ресурс, який  накопичував і збирав 20 років і не можу його просто так втратити.

Нові виклики вимагають нових рішень: замість просторих маркетів мережа «Та-Да!» розширюється тепер і меншими крамничками. Така альтернатива дає змогу відкривати більше робочих місць, а заодно товар не лежить на складах – все рухається, справа живе. 

Цей бізнес – не лише про економічну чи організаційну доцільність, а ще про велику силу «хочу!», яким керується Сергій у прийнятті рішень. І часто це «хочу!» приносить несподіваний результат.

-  Грошей з компанії ми не витягуємо, а лишаємо все всередині. Покриваємо якісь витрати, що додаються, але ми стаємо на ноги і починаємо додавати маркети, кожен з яких відкриваємо з якимись новими «штучками». У нас є компанія, яка проводить аудит, вони мені завжди кажуть: «Сергію, ви багато грошей витрачаєте на ІТ, на розвиток». Ну так, у нас от навіть є додаток іОС, який ми почали робити ще до війни. Цей проєкт потребував ще багато грошей, але я його не зупинив. Бо мені хочеться, щоб все було за останнім словом техніки. За статистикою, з Айфонами  у нас мало покупців, основна частина – з Андроїдом. Всі прорахунки кричали про те, що іОС нам не треба.  Але я захотів і ми це зробили. Що нам це дає? Кожне четверте чи п’яте замовлення надходить з іОС – це не так вже і погано. Ми розширили лояльність серед клієнтів, які мають цю операційну систему, – говорить про успіх одно зі своїх радше емоційних, аніж суто раціональних рішень Сергій Шулик.

Так само взаємини стали тим міцним підґрунтям, яке допомогло встояти в часи невизначеності майже рік тому.  Йдеться про взаємини з постачальниками, які теж переживали непрості часи, але знаходили можливість вирішити питання своїх давніх та надійних клієнтів.

- Напевно тут не ми вирішували, а ситуація вирішила за нас, бо ми поводили себе по-людськи. Ті люди, яких ще я особисто залучав у якості контрагентів, телефонували мені і казали: «Серьога, тільки вам віддаємо, більше нікому не відправляємо», – згадує події весни Шулик. - Постачальників  багато постраждало, але ті, що з нами працювали і зберегли свої потужності, так само починають ставати на ноги. Є приклади  коли люди думали « та всьо, нікагда в жизні не начну», стають на ноги  і знову беруть сили і розвиваються. Я б сказав, що бізнес великою мірою тримається на довірі. Можна створити собі гарну репутацію і нею заробляти гроші. От мабуть зараз ми за рахунок цього живемо, бо нам вірять. Тому потроху все працює і навіть починає набирати оберти. І не лише у нас.

У нас побільшало клієнтів і причина тому – наслідки війни

Попри те, що всі підручники з маркетингу запевняють, що не може існувати якогось продукту «для всіх», таке враження, що Сергію Шулику вдалося це спростувати у мережі своїх магазинів.

- Наші маркети – це соціальні магазини першої необхідності. У нас ніколи не буде великого вибору канцтоварів, іграшок чи чогось іншого. Але якщо тобі треба зібрати дитину  в школу – ти збереш її у нас. Якщо тато раптом вирішив  сходити з дитиною на риболовлю і показати як клює риба, ти це зробиш це в Та-Да! А якщо тобі треба сходити на день народження – Та-Да! тобі також допоможе. І купити дружині подарунок теж можна у нас, – розповідає Сергій про свої магазини в стилі elevator speech.

Ділиться спостереженнями: якщо раніше люди менше зважали на ціну і більше шукали зручності, економили час, то зараз ціна стала визначальною характеристикою. А це вплинуло на відвідуваність маркетів, що з одного боку добре для бізнесу, а з іншого, є констатацією поточного стану справ у споживачів.

Власне, ідея зайняти нішу недорогих товарів, які завжди мають бути під рукою, виникла як реакція на постійні прохання з оточення привезти щось з Одеси чи з Харкова, куди Сергій мотався на закупи для свого ларька. Потім з’явився склад, і невдовзі власна справа оформилась у мережу. Фактично, асортимент того, що слід возити, підказало через свої замовлення саме оточення.

- У мене не було освіти, тому я займався цим поступово і від душі – все відбувалося нешвидко і непросто. Коли я в МІМ захищав роботу, у презентації було намальовано дві сумки в клітинку, з яких все і почалося, коли мені батько подарував півтори тисячі гривень у 2000-му році і я на ті гроші поїхав на ринок Барабашово на закупи. Якраз з тих сумок виросло на даний момент 26 супермаркетів, – згадує Сергій Шулик.

Його кредо: рух – це життя. Зізнається: психологи кажуть, що ті, хто ніколи не сидить на місці, імовірно від чогось тікають, бо за щоденним потоком справ не видно, що життя навколо складне. Тим не менше саме завдяки цьому невпинному рухові команда Та-Да! допомагає тим, хто цього потребує. До великої війни це були спортивні змагання, а після лютого – компанія виділяє певні кошти на благодійність і активно займається підтримкою тих, хто того потребує.

Сергій знає «кухню» свого бізнесу від а до я. Його можна зустріти не лише у кабінеті керівника. Але й на складі, і вантажником.

- Я раніше любив перевдягнуся і піти розвантажувати машину. Я можу піти охоронцем в маркет, я знаю, як працює каса – я все це починав. І я впевнений,  що коли топ-менеджери йдуть в процес, коли «піджачки» заходять в склад чи в маркети, а потім повертаються назад, вони кажуть «треба все міняти, так як там незручно». І я тоді їм кажу – так а я про шо!  І з кожного такого походу змін дуже багато і вони якісні. А продавці чи комірники говорять – «о, нарешті ви зробили щось для людей».  І коли людина зі складу приходить до офісу, це для неї теж велика мотивація – тоді є розуміння, що все залежить від тебе самого. Я сам пройшов цей шлях за 20 років. Мені було важко, але я знаю, що говорю. Співробітники проводять з нами більше часу, ніж з родинами і я ї кажу, що давайте робити так, щоб нам усім тут було добре. І ще кажу, «ТаДашка» не моя, я говорю – «ТаДашка» наша».