Здобуття нових знань – це найкраща інвестиція в себе. У цьому переконаний випускник МІМ Микола Радлінський, який у 2016 році закінчив програму МВА, після чого ще два роки присвятив програмі DBA під керівництвом Ліни Хасан-Бек та нині покійного Макса Гольцберга. Нещодавно пан Микола повернувся до справ з чергового навчання за кордоном. Одним з напрямків його діяльності є сімейний бізнес, заснований понад 30 років тому його батьками Сергієм  та Вірою Радлінськими. Це полтавська клініка художньої реставрації «Аполлонія», до якої приїздять клієнти не лише з усієї України, але й з інших країн.

Микола Радлінський вбачає у післявоєнній країні величезний потенціал для розвитку і переконаний в тому, що у мирний час більшість з тих, хто поїхав  у пошуках безпеки за кордон, повернеться додому. Бо щиро вважає Україну найкращим і найзручнішим місцем для того, щоб розвивати бізнес, працювати, жити і ростити дітей. 

Про гнучкість в умовах війни, навчання і комунікації, а також про допомогу військовим – читайте у нашому інтерв’ю.

 - Ваша є також навчальним хабом, який зрощує фахівців не лише для України, а й для закордоння. Розкажіть, як у навчальному плані ви адаптувалися за останні півтора роки? 

- Це, мабуть, найскладніше питання. Ми приділяємо багато уваги нашим студентам, які сьогодні навчаються в Полтавському державному стоматологічному університеті та на стоматологічних факультетах по всій Україні. Окрім онлайну ми додали формат офлайн зустрічей зі студентами. Обсяг основних наших курсів на рік зменшився, але з'явився ресурс, час і натхнення більше інвестувати у напрацювання на майбутнє.

- Про які напрацювання йдеться? Це якісь навчальні програми чи технології?

- Це навчальні програми. Попри те, що стоматологія сьогодні є дуже наукоємною, кардинально вона не змінилась за останні 20-30 років. Хоча, звичайно, технології дають нові можливості, але технологічна пряма реставрація – те, в чому ми одні з найкращих, залишилась принципово тією ж самою. Тому в основному йдеться про залучення молодих лікарів, їх мотивацію до нашої філософії, щоб працювати за нашими методиками на благо їх майбутніх пацієнтів. Мені завжди подобалася філософія, що навчання, яке ми проводимо для лікарів, означає, що таким чином ми допомагаємо руками цих лікарів пацієнтам по всій Україні і за кордоном.

- У доковідні часи в Україні, і зокрема у згаданому вами Полтавському медуніверситеті, навчалося чимало студентів з інших країн, зокрема, з Азії. А як зараз? Чи питання безпеки для них виходить на перший план?

 - Слухачів з-за кордону на практичних курсах в нашій клініці зараз немає. Раніше це були групи, з країн, які традиційно співпрацювали з нами – Литва, Латвія, Естонія, Болгарія, Польща, Румунія. Приїздили також і з країн Близького Сходу. Зараз, звичайно, через проблеми з безпекою, цього немає. Тому в основному ми спілкуємось в онлайн-форматі.

-  В одному зі своїх інтерв’ю про навчання лікарів ви сказали, що так, навчання у вас коштує грошей, але фактично ця інвестиція окуповується. Та й взагалі, інвестиція в себе – найкраще, що може зробити фахівець. Ви особисто інвестували свій час і кошти в отримання МВА у МІМ. Скажіть, як ця інвестиція для вас окупилась? Чого ви чекали і як це справдилося?

- МВА у МІМ – одна з найкращих інвестицій в моєму житті. Саме в той час, коли я вступав і починав навчання (2014 рік), був дуже складний період. Здавалося, все було проти. Я пішов наперекір обставинам  і, напевно, це була саме та відправна точка, з якої моє професійне життя і життя в цілому пішло вгору. Я ніколи, навіть на один відсоток, не подумав жалкувати про те, що я прийняв таке рішення. Я є адептом навчання протягом усього життя. Світ дуже швидко змінюється і ці зміни тільки прискорюються. Ми маємо бути готові до будь-чого, маємо бути гнучкими і завжди здобувати нові інструменти, завдяки яким можемо далі бути конкурентоспроможними і успішними.

Однозначно МІМ – визнана і найкраща бізнес-школа України. Це те місце, де я отримав не тільки необхідні знання, але й своє ком'юніті, своїх людей, які також значно допомогли мені розвинути моє професійне життя.

-  І всі ці дев’ять років ви підтримуєте зв'язки з МІМівцями?

- Знаєте, зв'язки стали за цей час тільки сильнішими. Я з задоволенням передивляюся зараз фотографії з МІМ-вікенду, де я познайомився з багатьма людьми. Але саме з моїми одногрупниками ми підтримуємо дуже тісні зв'язки, зустрічаємося три-чотири рази на рік, їздимо в подорожі по Україні. До цього ми їздили по Європі – коли почалась ковідна криза, ми якраз були в Кракові.  

Я завжди повторюю, що одразу після закінчення Бізнес-школи здавалося, що знання складали відсотків 60-70 здобутого. Але саме спільнота, її цінність з часом тільки виросла в моїх очах. Мені страшно уявитися, скільки я би втратив, якби тоді не пішов навчатись до МІМ. 

- Повернімося до вашої професійної діяльності у розрізі сьогодення. А  як стоматологічні технології, зокрема реставрація, можуть бути використані для допомоги нашим захисникам? Чи є перспектива саме у цьому напрямку для відновлення внаслідок травмування? 

- Наша основна спеціалізація – це все ж таки пряма реставрація. Тобто йдеться про ранні етапи появи проблем, і у такому випадку ми можемо ефективно допомогти. На превеликий жаль, наші захисники доволі часто отримують травми і поранення, які потребують уже втручання хірургів. І тут пряма реставрація, на жаль, безсила. Але ком'юніті українських стоматологів – це дивовижні люди, тому що більшість з них допомагають абсолютно безкоштовно. Донатять свої не тільки професійні навички і час, але й фінанси. Буквально нещодавно я телефонував своїй подрузі в київську клініку і попросив допомогти бійцеві, який отримав поранення і проходив курс лікування в Києві. Абсолютно безкоштовно йому провели лікування, вартістю 15 тисяч доларів. І я знаю, що допомагають всі, кожен робить свій внесок у Перемогу.

- До речі про ціну. Росіяни платять здоров’ям і технологіями свою ціну за агресію. Ще минулого року траплялися матеріали, де йшлося про обмеження постачання стоматологічних матеріалів. За вашими оцінками, наскільки те, що відбувається, критично для їхньої медицини?

- Я повністю обірвав всі можливі зв'язки зі спільнотою країни-агресора. З останнього, що я чув, – у них є величезні проблеми з поставками, як устаткування, так і стоматологічних матеріалів. Хоча великі компанії продовжують так чи інакше працювати на російському ринку, на превеликий жаль. Також існує сірий імпорт, обхід санкцій і реекспорт через країни-сателіти нашого ворога. На жаль, європейські лектори продовжують їздити в росію і проводити навчання. Тому сказати, що вони повністю ізольовані, на жаль, не можна.

 - Шкода. І все ж, повернімося до вашої діяльності. Ви випускаєте паперовий журнал для спільноти і розповсюджуєте його не лише в Україні, але й у низку інших країн. Зараз, здавалося б, цифрова епоха – натиснув клавішу і отримав одразу на пошту електронний примірник. Але люди готові по місяцю чекати, поки до них дійде видання. Розкажіть, будь ласка, чому попри все тримаєтеся саме такої форми подачі інформації?

 - Знаєте, я як читач бізнес-літератури, художніх творів і нонфікшен, обожнюю запах типографії. Продовжую купувати книги у тій кількості, що і раніше. Паперовий журнал – це ще один канал комунікації з лікарями, які дотичні до наших технологій. Це дуже хороший формат співпраці з лекторами, особливо з інших країн, бо для них теж цікаво, що їх статті перекладають і друкують. Звичайно, будь-яку людину тішить, коли їй вручають надрукований  примірник, де лікар-стоматолог, професор чи просто лектор посміхається з обкладинки. Тому, попри деякі фінансові аспекти випуску друкованої версії, ми продовжуємо це робити. Бо це важливо у комплексі.

 - Хотілося би ще запитати вас про персональні способи відновлюватися у цей непростий час. Ви є лідером, за яким стоять люди, і маєте підтримувати себе і команду. Що допомагає вам тримати себе у формі?

 - «Аполлонія» і навчальна діяльність зі стоматологами – це лише 25% моєї професійної діяльності. Зараз вона справді займає набагато більше часу і потребує більше уваги. Більшість проєктів і бізнесів все-таки видозмінюються. І ринок, як внутрішній, так і світовий, змінюється через події, які відбуваються у нашій країні. В період кризи та падіння, коли хочеться кинути все, закрити бізнес та зайнятись чимось іншим, я завжди кажу собі, що саме такі часи формують майбутній успіх. Тобто, проходячи ці кризи, ми стаємо сильнішими, ми вчимося і отримуємо досвід. І навіть негативний досвід може стати рушієм до успіху. Аналіз, адаптація, пошук нових можливостей та реальні дії завжди кращі за марні переживання та тривогу.