За п’ять місяців життя у новій реальності для великої кількості управлінців і власників бізнесу лишаєються невирішеними питання «куди я іду?» і «що далі?». А разом з тим, обтяжують несформовані цілі та непоставлені задачі. Ірина Золотаревич, консультант і коуч провідних політиків та підприємців, коуч РСС ICF, стрес-коуч, засновниця Школи Масштабуючого коучінга, викладач Бізнес-школи МІМ, екс-радник Прем'єр-міністра України у черговому випуску «MIM TOOLBOX» розповіла про те, що можна зробити, щоб зрушити з точки завмирання і рухатися вперед.

Про проблеми бізнесу у воєнний час

До мене приходять зі зверненнями, мовляв, бізнес згорнувся, а власник ніби розуміє, що треба маштабуватися за межі країни, але нічого не робить. Або робить, але ловить себе на тому, що діє винятково для галочки – я ж зробив, але у мене не вийшло. За нашим нерозширенням бізнесу,  за відсутністю будь-яких дій або коли ми робимо те, що не приводить до результату, завжди стоїть один і той самий набір причин. І вони знаходяться всередині особистості лідера. Бо успішні проєкти завжди складаються з двох частин. Одна – та, яку ви отримаєте в хорошій бізнес-школі, наприклад, у МІМ. А інша - усередині вашої особистості. І от над нею вам доведеться працювати: самостійно чи з коучем.

Про перешкоди для руху уперед

На шляху можуть стояти певні батьківські установки, стандарти мислення, що формуються в нас як відгук на ті очікування, які до нас висували у дитинстві та у підлітковому віці. Усі ці «добре і погано», «так можна, а так ні», «біле і чорне». Сюди ж установка про те, що дівчатка завжди мають робити так, а хлопчики інакше, і особливо це відчутно в час війни. Коли людина виростає в рамках таких жорстких стандартів, які встановлює соціум і батьки, вона втрачає навик відчувати і визначати у власний спосіб, через власний внутрішній критерій, що вона хоче робити, що її направду мотивує, наповнює і робить реалізованим. А отже, розуміння, яким чином людина формує стратегію бізнесу, за яку вона відповідає.

Про значення внутрішнього світу лідера

Коли говорять, що люди лише гвинтики у бізнесі, це взагалі не так. Бізнес - це похідна від особистості. І лише так це працює. І якщо особистість загнана зараз в певну клітку установками, які сформували  батьки і суспільство своїми обмеженнями і страхами, у неї нема навички визначати, що їй подобається і що її рухає вперед. Бо вона звикла діяти через «треба» і певні зовнішні критерії.  Зовнішні  критерії загалом - це прекрасно. Бо ми живемо в соціумі, тут є правила гри і ми певною мірою маємо дотримуватися їх, щоб залишатися здоровою частиною соціуму. І чим більш ми зрілі ососбистості, тим краще розрізняємо зовнішні критерії і стандарти. А отже, тим ефективніше можемо їх дотримуватися із збереженням власних інтересів, потреб і цінностей. Стратегія здорової особистості виглядає саме так. Але буває, що є викривлення у бік зовнішніх критеріїв, і це проявилося нині у бізнесі. А вони завжди годують наше его – йому ніколи не буде достатньо, воно ненаситне. Опираючись на зовнішні критерії, ми завжди намагатимемося вгодити оточенню, а не йти за власними цілями.

Про установки, що стримують

Часто ми віримо в якусь ідею лише тому, що нам колись так сказали. Хоча під нею може не бути ніякого фактичного підґрунтя. Наприклад, один мій клієнт під час роботи зі мною вийшов на установку – його вихід на іноземний ринок автоматично означатиме, що для нього зачинені двері на українському ринку. Хоча ніяких реальних обставин для цього немає. Друга причина, яку я спостерігаю у власників – «я нічого не роблю для експансії за межами країни, бо я вважаю, що зараз розвивати бізнес неетично». Такі люди вважають, що всі зусилля треба кидати на ту перемогу, як вони її розуміють в своїй картинці світу, наприклад, на волонтерство.  І третя поширена причина, теж родом з установок, – я не  готовий чи не готова брати зараз гроші з людей, бо не ті часи. Насправді, таких переконань десятки або й сотні. Але за ними усіма стоїть головне – неготовність рухатися вперед. І ми всі ніби розуміємо, що такий стан першої особи бізнесу чи власника точно не веде ані до розвитку бізнесу, ані до того, що власник буде щасливим, а наші клієнти і споживачі отримають більше. І це точно ніяк не допомагає ані перемозі, ані розвитку економіки. А у глибині цієї бездіяльності та покрастинації, яким ми знаходимо масу пояснень, як то неетично, неприйнятно, нема сил, нема грошей, нема команди, за цим усім стоїть невміння чи втрачений навик визначати, що саме я хочу.

Про силу присутності

Для того, щоб навчитися повертатися до себе, існує навик, яким більшість, на жаль, не володіє. Я цьому навику навчаюся вже кілька років і попереду ще нескінченний пласт роботи. Він називається навиком присутності. Це не про те, що ви перемістили своє тіло у якусь іншу точку, в офіс чи у поїзд, чи на якусь зустріч. Присутність – це про те, де ви перебуваєте зараз подумки і в своїх відчуттях. І до масштабування бізнесу це відноситься безпосередньо. Бо коли ми не присутні, ми відучаємося бути в ситуації, якою ми би могли управляти. Присутність – це не про фокус уваги і уважність як таку. Це про те, що в цей момент я поселяюся у цій ситуації. Запитайте себе – наскільки ви зараз живете у власному житті, а не в аналізі новин чи у потребах інших? Без присутності я ніколи не навчуся визначати, що для мене добре, а що погано, якщо я ніде. А більшість людей зараз живуть ніде. І енергію в часи війни ми втрачаємо саме на цьому. Коли я почала вчитися присутності, я перестала втомлюватися, бо мені не треба фокусуватися, використовувати якісь правила чи технології. Я просто поселяюся в цій ситуації і вона просто відбувається за моєї участі. І коли ми так занурюємося у свій бізнес і проєкти, нам не треба докладати зусилля. Ми просто стаємо частиною цього руху.

Практичні вправи від Ірини Золотаревич, як навчитися бути присутнім, ви знайдете у записі відео.