Українська криза започаткувала боротьбу між супердержавами – США, Китаєм та Росією
04 березня 2022
Зухвалий російський напад на Україну - це основне зіткнення, яке знаменує новий порядок денний в міжнародній політиці, в якому штовханина між трьома найбільшими державами загрожує лідерським позиціям Америки.
Росія та Китай збудували процвітаюче партнерство, яке частково ґрунтується на спільному інтересі – зменшити вплив США. На відміну від китайсько-радянського блоку у 1950 рр. Росія – основний постачальник газу в Європі, а Китай – не збіднілий партнер, який ще не оговтався від війни, а світовий промисловий гігант, який збільшує свої війська.
Путін, коли розміщав свої потужні війська та розпочав 24 лютого 2022 року те, що він назвав «особлива військова операція», вимагав від Заходу змінити всю систему безпеки в Європі та продемонстрував, що Росія має військовий потенціал нав’язати свою волю попри заперечення та економічні санкції Заходу. Для цього Путін перемістив свої військові підрозділи з кордону з Китаю, що прямо демонструє його впевненість у відносинах з Пекіном. Дві держави фактично координують свої дії для того, щоб змінити світовий порядок на свою користь, хоча формального альянсу між ними поки немає.
Цей новий порядок денний ставить США перед двома суперниками, які знаходяться у різних сторонах світу, в яких Америка має близьких партнерів, економічні та політичні інтереси. Адміністрація Байдена зараз має прийняти масштабні рішення – переглянути пріоритети, збільшити військові витрати, вимагати збільшення витрат від союзників, розмістити додаткові сили за кордоном та розробляти різноманітні джерела енергії для того, щоб зменшити залежність Європи від Москви.
«Ми всі вважали, що Європа вічно єдина, вільна та мирна,» - сказала Мішель Флоуроні, один з високопосадовців Пентагону за часів адміністрації Байдена. «Ми знали, що Росія буде проводити операції у сірих зонах, та що Путін буде використовувати підручники КДБ для того, щоб дестабілізувати свої периферійні регіони. Але повноцінний військовий напад на суверенну державу для того, щоб змінити курс її розвитку, – абсолютно інакша ситуація. Ми зараз бачимо, що попри те, що Пекіну не до вподоби тактика Путіна, вони воліють діяти разом, як авторитарні країни проти західних демократій» - додала п. Флоуроні.
Частково таке скрутне для США становище виникло внаслідок дій Вашингтона наприкінці Холодної війни. Як супердержава, США просувала ідеї демократії в світі та сприяла розширенню НАТО, ключового альянсу США за часів Холодної війни за рахунок колишніх членів Варшавського договору, в якому домінував Кремль, та деяких колишніх радянських республік. Такі дії цілком відповідали сподіванням звільнення Східноєвропейських країн від Московського панування.
Путін почав відновлення тієї провідної ролі, яку Росія відігравала за радянської доби, та, як наслідок, могла значніше впливати на долю країн, розміщених навколо неї. Керівництво Китайської комуністичної партії також вважало, що саме США організовують про-демократичні протести у колишніх радянських республіках, та що вони можуть бути використані проти Пекіну. У відповідь китайське керівництво посилило контроль всередині країни та прискорило розбудову військового сектору – саме ці тенденції посилилися, коли Сі Дзіньпін прийшов до влади 10 років тому. Коли про-демократичні протести спалахнули в Гонконгу, п. СІ запровадив суворі закони щодо безпеки та відкинув усі домовленості щодо автономії, яких його попередники досягли з Гонконгом, колишньою британською колонією та міжнародним фінансовим центром.
Більшість часу протягом минулого десятиліття майже всі американські офіційні фахівці почали зазначати те, що Пентагон у 2015 р. назвав «зародження великого змагання великих держав» та змістили фокус уваги з контр-терористичної діяльності на Близькому Сході та Південно-Західній Азії. Пентагон у своїх пошуках рішень для майбутніх конфліктів встановлює нові пріоритети. Ллойд Остін, міністр оборони США, постійно характеризує Китай як постійну загрозу, але Росія, на його думку, не така небезпечна у довгостроковій перспективі.
Такий погляд відповідав пріоритетам президента Байдена, навіть при тому, що він обіцяв підтримувати світові демократії. Коли він обійняв цю посаду, то збирався зконцентруватися на питаннях пандемії, економіки та інших питаннях внутрішніх справ, а також обіцяв помірковану зовнішню політику, зокрема повернення американців додому після дорогих війн в Іраку та Афганістані. Відносини з Москвою могли би допомогти адміністрації сконцентруватися на економічній та технологічній конкуренції з Пекіном.
Ближче до нашого часу п. Байден провів зустріч на найвищому рівні з Путіним для встановлення відносин, які Білий дім назвав «стабільними та прогнозованими». Для того, щоб стабілізувати відносини з Москвою, п. Байден погодився на п’ятирічне продовження договору щодо обмеження американських та російських ядерних озброєнь великого радіусу дії. Білий дім також ініціював вивчення Пентагоном російських баз у Середній Азії для того, щоби попередити відновлення терористичної загрози в Афганістані після виведення американських військ.
Путін, натомість, намагався використати час, коли Вашингтон зайнятий іншим для того, щоби повернути Білорусь та Україну до московської сфери впливу, зокрема нарощуванням військової присутності біля кордонів Європейських союзників США та новим нападом на Україну.
Навіть при тому, що оборонний бюджет, який злетів до 700 мільярдів доларів, протистояння кризі, спровокованій Росією, та підготовка до протистояння з Китаєм, до якого ще далеко, – величезна проблема для Пентагону.
«США можуть не впоратися з ситуацією, якщо війська будуть битися на двох або більше фронтах одночасно» - сказано у документі про стратегію Пентагону, який був написаний у 2018 р. на замовлення Конгресу. Зараз один з авторів цього документу – заступник міністра оборони США.
Через кризу США вже розміщає війська в Європі, та можливо примусить Європу переглянути витрати на оборону та навіть розмір їхніх збройних сил. Доба скорочень ядерних озброєнь також може закінчитися, адже військовики зараз говорять про необхідність достатньо великого ядерного потенціалу для того, щоб протистояти одразу Росії з її солідним ядерним арсеналом та Китаю, який стрімко його нарощує та не зв’язаний жодними міжнародними угодами.
Необхідність протистояти загрозі від Росії та Китаю також примусять адміністрацію Байдена спиратися на ті союзи, які США використовували для посилення свієї ролі в світі. Коли Путін та Сі провели саміт у Пекіні цього місяця, то включили у довгу спільну заяву за результатами зустрічі своє незадоволення НАТО та американськими альянсами з Австралією та іншими країнами в Азії за спробу «досягти односторонніх військових переваг за рахунок безпеки інших».
Китай посилив свою військову присутність у Південно-Китайському морі, транспортній магістралі глобального значення. Він також створює по всьому світі мережу баз, що використовують портове обладнання, створене у рамках інфраструктурної ініціативи Нового шовкового шляху. Цю мережу Китай може використати для свого швидко зростаючого військового флоту. США намагається не допустити Китай в Атлантику, де він намагається також закріпитися за допомогою тиску на Екваторіальну Гвінею.
«США знову доведеться звикати до роботи в умовах різноманітних одночасних загроз, не лише військових, але і психологічних та зовнішньополітичних», - сказав Еліот Коен, військовий історик з дослідницького Центру стратегічних та міжнародних досліджень. Через затримку з визначенням нових викликів, Пентагон затягнув подання стратегії національної оборони, яка була би націлена на стримування основних суперників та на визначення того, які саме види ядерних озброєнь стримування необхідно створити.
Нині американські експерти з оборони вирішують, чи є загрози з Москви та Пекіну рівноцінними та чи не Пекін створює більшу загрозу. На додачу до військового загострення Москва може також прискорити свої дії, направлені на руйнування економічної глобалізації. Китай та США намагаються розплутати ланцюги постачання для критичних технологій. Якщо США накладе на основні російські компанії та банки критичні санкції, то Москва скоріш за все, стане більш залежною від Пекіну, який випустив цифрову валюту та створює окрему від заходу платіжну систему. Енергетика також стане пріоритетом для національної безпеки через те, що 29% газу Європа закупає в Росії. Така ситуація призводить до закінчення амнезії щодо енергобезпеки. Тобто, з’являється розуміння необхідності диверсифікації енергоносіїв для Європи та новий погляд на американську внутрішню та зовнішню енергетичну політику.
Адвокати використання енергетики як геополітичного інструменту кажуть, що Вашингтон повинен сприяти інвестиціям в американський нафто-газовий сектор та ухвалювати створення нових експортних терміналів LNG та нафто- і газогонів.
В Європі криза вже похитнула НАТО, а його генеральний секретар Йєнс Столтенберг говорить про те, що альянс має змінитися для того, щоб поратися з викликами нової реальності в Європі.
Під час конференції з безпеки в Мюнхені віце-президент США Камала Харріс та інші лідери говорили про єдність США та Європи, яка була продемонстрована у відповідь на російські дії. У корткостроковій перспективі це, за словами високопосадовців НАТО, може означати розміщення нових бойових груп у Південно-Східній Азії та посилення контингенту у Польщі та країнах Балтії. Акт НАТО – Росія 1997 р. не дає Альянсу можливостей розміщати додаткові суттєві бойові сили на території їхніх нових членів з Центральної та Східної Європи. Проте нині це може бути скасовано.
Нещодавнє опитування Європейської ради з міжнародних відносин показало, що більшість європейців розглядають українську кризу як широку загрозу Європі. Проте деякі нинішні та колишні високопосадовці висловили занепокоєння, що солідарність Альянса може похитнутися з роками дебатів щодо необхідності додаткових воєнних витрат та того, чи варті їхні військові зв’язки з Грузією можливої конфронтації з Москвою.
У червні НАТО планує прийняття своєї нової стратегічної концепції під час зустрічі в Мадриді. Ця концепція має визначити, як Альянс має протистояти безпековим викликам наступного десятиліття. При цьому, якщо європейські члени НАТО та Канада забезпечать 50% фінансування НАТО, то США зможе сфокусуватися на стримуванні Китаю. «Зараз всі об’єднані та обурені тим, що роблять росіяни» сказав Александр Вершбоу, колишній посол США в НАТО який також був заступником генерального секретаря НАТО у 2012 – 2016. «Але коли ми перейдемо до конкретних кроків, то це може нас сильно розділити».