Урбаністика ХХІ сторіччя кардинально відрізняється та відрізнятиметься від того, на що молилися у ХХ-му, пише Financial Times. А саме відбувається повернення до принципів містобудування ХІХ сторіччя, уособленням яких став османівський (Haussmannian) Париж – столиця тієї доби.

Наш нинішній ідеал міста – «помита-пошкрябана» урбаністика ХІХ сторіччя з покращаннями ХХІ-го. Нині, коли навіть у США третина робочого часу «відпрацьовується» з дому, немає потреби у такій кількості подорожей на роботу. Це призводить до зменшення машин, пустування височенних офісних будівель, скорочення пасажирів метро у таких мегаполісах як Лондон, Париж та Вашингтон. Багато де, зокрема у країнах Західної Європи та Китаї, швидкісні поїзди витісняють літаки.

Словом, ми знову хочемо жити у міському середовищі, створеному за філософією барона Османа, але з вигодами ХХІ сторіччя. У містах нашої мрії/нової реальності будинки не вищі за 6 поверхів, завдяки вай-фай ми можемо працювати де завгодно, хоч у кафе, хоч на пляжі чи у парку, а Tinder та LinkedIn знайомлять нас з іншими людьми, до яких ми можемо дістатися на велосипеді та за допомогою Google Maps. Виглядає, як готова концепція для відбудови наших міст!

Цікава ситуація склалася на ринку праці США, – досліджує Wall Street Journal.  З одного боку, технологічні гіганти масово звільняють працівників, а з іншого боку, такі галузі як охорона здоров’я, освіта, гостинність та дозвілля, масово винаймають. На долю саме цих секторів приходиться аж до 36% робочих місць проти 2% у технологічній галузі. Така ситуація обумовлена перш за все наслідками пандемії. З одного боку, люди не хочуть повертатися до офісів, борються з наслідками хвороб чи страждають від вигоряння. З іншого – з’явився шалений попит на працівників у сферах, які найбільше постраждали від пандемії. В цілому ж очкування на 2023 р. скоріше позитивні. А для нас це добре!

Ситуація на ринку праці, особливо серед молодих людей, в цілому відображає світоглядні зміни,  зазначає Wall Street Journal. Нині неамбітне (може просто амбіції змінилися?) покоління починає домінувати на ринку праці, який вже пережив «велике» та «тихе» звільнення. Ковідна епідемія ускладнила ситуацію з несподіваного боку. Люди, особливо молоді, втратили певні соціальні навички, які раніше вважалися звичайною люб’язністю, наприклад, допомогти колезі знайти інформацію, або ж готовність зробити трохи більше, ніж зазначено у посадовій інструкції. Також нині віддається перевага довшому стажу на одному робочому місці, що раніше вважалося перешкодою для кар’єрного зростання та заробітку. В цілому ж, особиста присутність, люб’язність та інтерес до своєї роботи – ключові чинники як високої результативності, так і просування кар’єрними сходами.