День Незалежності під звуки численних тривог та вибухи ворожих ракет запам’ятається спільноті, яку зібрав МІМ навколо проєкту ReinforceUA, не лише цим. Вечір 24 серпня ми присвятили розмові про майбутнє України з Наталією Яресько, екс-міністеркою фінансів. Нині вона мешкає у США і навесні завершила свою роботу з порятунку Пуерто-Рико від «дамоклова меча» – багатомільярдного боргу. «Нині всі знають про Україну, і ніхто вже не скаже, що це десь біля росії. Ми сьогодні захищаємо не лише себе. Чому нас підтримують інші країни? Бо побачили цінності, нашу мужність і бажання бути вільними, наше вміння зупиняти ворога», – сказала вона, ілюструючи те, як незламність українців сформувала абсолютно нове ставлення з боку світової спільноти.  

Публікуємо вибрані тези з виступу, і запрошуємо реєструватися на сайті проєкту, щоб отримати доступ до відеозапису та наступних лекцій.

- Збільшення суверенного боргу України – це насправді не погано. Таке зростання йде з міжнародних фінансових інституцій, де дуже низькі відсотки. Тобто це дешеві гроші для держави. Звичайно, хочеться, щоби було більше безповоротної фінансової підтримки, як наприклад США надали Україні. Але ЄС, ЄБРР та інші інституції дають у борг. Думаю, в цій ситуації не так багато вибору, бо є необхідність підтримувати бюджет, який має 5 млрд доларів дефіциту на місяць. І ми маємо отримувати ці кошти від наших закордонних партнерів – це мають бути гранти та дешеві позики. З вересня мають піти великі гроші, але станом на тепер США вже дали свою частку, ЄС рухає ці процеси повільно. Частину надходжень ми використовуємо для того, щоб покрити інфляцію – нам потрібно уникнути друку грошей, а отже необхідно працювати над тим, щоб партнери виконували свої зобов’язання вчасно.

-  Уже після війни ми будемо вирішувати питання з акумульованим боргом і з тим, куди підуть гроші після реконструкції. Має бути проведений аналіз і розроблений «План Маршалла Плюс», а також здійснений моніторинг стійкості. Якщо боргів буде багато, треба буде провести їх реструктуризацію – і зовнішнього, і суверенного. Зараз ми не будемо використовувати наші ресурси, щоб виплачувати зовнішній борг.

- Я не думаю, що бізнес-спільнота може збільшити кількість податків, яку вже сплачує. Варто міркувати у бік того, чи ми збираємо все правильно на кордоні та на митниці, а також чи ми даємо бізнесу змогу відновитися. Податки важливі, але не треба їх ні збільшувати, ні зменшувати під час війни. А коли дивитися на надходження від податків, треба розуміти також, чи ми розвиваємо і підтримуємо бізнес-спільноту, чи розвиваємо і створюємо малі та середні підприємства, особливо там, де є внутрішньо переміщені особи.  Мають бути різні програми для підтримки різних кластерів – окремо для МСП, окремо для агросфери і так далі, і для цього ми маємо використовувати ті ресурси, які є у кишенях наших партнерів.

- Я працювала з одним з найбільших банкрутств в історії США. Крім цього, у нас за півроку було понад тисячу землетрусів, були революції, вуличні протести, а потім ще й пандемія. Тому до фінансових проблем додалися ще й інші катаклізми та соціальні процеси. Вартість одного дня відновлення після урагану становила 100 млн доларів. Цей ураган був майже 5 років тому, а відновлення починається тільки тепер – до того все було підготовчими роботами. А що говорити про масштаби руйнувань України, де ситуація набагато гірша. І урок з цього такий: ми повинні планувати відновлення уже тепер, нам не треба чекати для цього кінця війни, а думати, як взаємодіяти з донорами, що і як ми будемо далі робити.

 - Чому для України потрібен саме «План Маршалла Плюс»? Бо багато ключових речей відбуватимуться інакше, аніж після Другої Світової війни. Наприклад, тоді було розуміння, що сильна економіка у Європі була гарантією того, що регіон відновиться і уникне комунізму. І так само Україні допоможе вистояти перед іншими загрозами росії сильна економіка. Однак, у «Плані Маршалла» був один донор, а для України може бути багато інституцій, які хочуть надати підтримку. І це велика різниця, бо тоді вирішував один уряд США, а у нашому випадку, це буде співробітництво між усіма. Так само, тоді було 10 чи 15 реципієнтів, а сьогодні реципієнт один. Але це буде складніше, ніж коли був один донор, який сам це все і контролював. В Україні нам потрібні гроші для створення фінансової системи, відбудови житла, доріг і багато іншого. Якщо для відновлення Пуерто-Рико треба було 100 млрд доларів і це після одного лише урагану, то для України ця сума може становити 500 млрд чи навіть трильйон.

- Україна не потребує технічної допомоги загалом, хіба у якихось точкових місцях. Українці креативні і вони іноді попереду ринків. Наприклад, ринок фінтеку тут більш розвинений, ніж в США. Цифрові додатки, які використовуються в Україні, набагато просунутіші, ніж у США чи Європі. Сьогодні Україні якнайшвидше треба приєднатися до систем Євросоюзу і використовувати ті можливості, які були доступні для інших країн багато років тому. Наприклад, вихід комерційного сектору до європейської ринкової економіки. Тому треба прискорено виконати всі зобов’язання і схопитися за існуючі можливості.

- Ми маємо бути певними в своїх власних планах і показати світовій спільноті, що корупція буде переможена. Треба, щоб була довіра до системи закупівель – нам потрібна система, яка буде створена в перемовинах з донорами. Також, там де є конфісковані активи росії, вони мають бути використані на відновлення України і потрібно вже починати говорити про репарації. Всі донори мають говорити про це. Бо росіяни спричинили руйнацію, а отже мають платити найвищу ціну. Після конфіскації цих активів  мають бути закони, які дозволять використовувати ці гроші – це непростий процес. А ще, донори мають бути переконаними, що приватний сектор хотітиме і головне, матиме певні гарантії. Ми надихали партнерів та інвесторів в країнах, а тепер нам треба зробити практичні речі.  Українська ІТ-спільнота надихає, бізнеси, витиснені з окупований територій, які відновили роботу, також надихають. Але бізнесу треба знати, що щось сильно змінилося в плані корупції, бо вона – це просто зашморг на нашій шиї. Ми маємо показати, що ми прозорі, що наша митниця і податки є справедливими. А також подумати над тим, що ми можемо зробити, щоб показати, що наше правосуддя буде справедливим до них.