В умовах війни перед лідером стоять непрості завдання щодо того, як підтримати команду. Та найперше, керівник – це людина, яка так само стикається з особистими проблемами і викликами, пов’язаними з безпекою близьких. Наш викладач та директор програми МВА, консультуючий психолог та коуч Олександр Сударкін в ефірі спеціального проєкта «MIM Toolbox» поділився рекомендаціями щодо комунікації в кризових умовах і як допомогти команді повернутися в робочий режим.

Як людям, які залишилися в Україні, розмовляти з тими, хто евакуювався за кордон?

Я спостерігаю певну звичку - знецінювати або мінімізувати оцінку переживань людини. Це виражено у фразах, які на перший погляд не мають нічого спільного із знеціненням: «Все буде добре», «Зараз всім погано», «Треба просто триматися» і «Якщо тобі важко, подумай про тих, кому ще важче». Людина, яка це говорить, може справді намагатися допомогти і перемкнути фокус уваги на інше.  Але співрозмовник це зчитує найчастіше не так, як ми говоримо. Це звучить як «мені байдуже, що ти відчуваєш». Підґрунтям для розмови може стати лише довіра, коли ви можете створити «контейнер», тобто безпечний простір для спілкування, де не буде оцінки чи осуду.

Кожна людина має право на висловлення почуттів. Навіть якщо вона зараз у безпечному місці, поїхала в перший день війни. Тобто зробила те, що просило керівництво держави, місцева влада та військові. І ось коли вона хоче поділитися своїми переживаннями, їй кажуть: «Хіба тобі боляче? Ти ж взагалі в безпеці». Через це може виникнути «провина того, хто вижив». Людина винуватить себе: «як я можу бути у безпеці, коли там десь комусь набагато гірше, ніж мені, і як я можу працювати, коли хтось десь страждає?»

Що потрібно для того, щоб  говорити з близькими, які зараз в евакуації?

Мій син в евакуації і регулярно запитує мене, чи не краще йому повернутися, щоб підтримати мене. Мені буває непросто сказати – зараз ти робиш саме те, що потрібно, бо в Україні, не будучи дорослим і військовим, ти був би людиною, про яку родина би хвилювалась і мала би опікуватися. Тобто у критичному випадку я буду думати не про те, щоб захищатися, а про те, як захистити його. Інша історія, це коли людина запитує «що мені робити в ситуації, що склалась?». Вона словами говорить одне, але значення того інше. Фактично, вона просить «підтримай мене, допоможи мені впоратися з тими відчуттями, потребами і складнощами, з якими я зіткнулась». І у цій ситуації  ви можете дати людині той спокій, ту довіру, якої вона потребує. Для цього треба робити дві прості речі – опановувати власні емоції і тримати зв’язок.  

Як опановувати свій емоційний стан, коли це потрібно?

Якщо у вас є фахівці, які можуть порекомендувати певні препарати для заспокоєння, це непоганий вихід, бо зараз у нас надлюдське психологічне навантаження. Самостійно можна збалансовувати стан через дихальні практики, медитації чи вибрані вправи з йоги. Якщо раніше ми говорили, що не беремо роботу додому, то в поточній ситуації кожен дзвінок може бути питанням життя та смерті. Такий режим  в тому числі качає нас в емоцію і потім штовхає в апатію.

Якщо під час розмови ви розумієте, що не справляєтеся з власними переживаннями від почутого, дуже простий спосіб опанувати себе – візьміть паузу на 3-5 хвилин, просто відійдіть, скажіть: «я зараз повернуся». Реакція на на стрес є природньою і допомагає вижити

Як можна підтримати команду, якщо сам не знаєш, куди рухатися далі?

Можу говорити про це на прикладі фонду «Повернись живим», з яким я співпрацюю. Стратегія управління там розгалужена на дві частини. Перша – що робити тут і зараз з горизонтом планування від одного до п’яти днів. Це про те, у кого що є, що кому потрібно і яких цілей реалістично ми можемо досягти за визначений час. Тобто ви робите те, що в технології SCRUM називається «зробити беклог» та «розпланувати спринт», але на тиждень. Бо двотижневі спринти задовгі для нинішніх умов.

Друга – що ми будемо робити після нашої перемоги, коли війна закінчиться? Для постійної комунікації зробіть чат для команди у будь-якому надійному месенджері, щоб було розуміння – всі тут і триває спільна робота.

І третя задача – переформатувати команду для продовження роботи в інших умовах. Пласкі зв’язки і самоформуючі команди зараз розростаються від рівня ЗСУ, які таким чином працюють з теробороною та іншими підрозділами, створюючи кросфункціональні команди. Для їх формування через всі вертикалі та ієрархії пішло б невідомо скільки років. Так само це можна  робити і в бізнесі завдяки тим же чатам.

На що варто звернути особливу увагу?

У команді, з якою я зараз працюю, ми щоденно зустрічаємося чи переписуємося, і відповідаємо на чотири питання: «що роблю, чого досяг, що заважає, над чим працюю у найближчі дні». Тримаючи в голові загальну картинку на п’ять днів ми взаємодіємо на основі цієї інформації.

Питання номер нуль – це всі ті, якими люди займаються особисто. Це про «де я живу?» і «що я їм?». Зараз з цього варто починати, коли ви спілкуєтеся: де ви і чи в безпеці? Не запитуйте формально, натомість реагуйте на якісь нагальні питання щодо базових потреб, які ви здатні допомогти вирішити в умовах евакуації.

Переглянути запис ефіру можна за посиланням.