Побачити Декларацію відповідальності авторства Богдана Гаврилишина поруч із Декларацією прав людини в ООН – така мрія його нащадків. Перший крок у цьому напрямку вже зроблено: в Україні заснували свято – День відповідальності людини. Відзначатимуть його щорічно 19 жовтня – у день народження Богдана Дмитровича. Нині триває підготовка до урочистостей, які відбудуться в Українському домі в Києві.

Питанням відповідальності, напрямкам діяльності Фонду родини Богдана Гаврилишина, а також про те, яку незвичну традицію поширення відповідальності по світу започаткувала Бізнес-школа МІМ, був присвячений ефір на МІМ-TV.

Гостями студії були доньки Богдана Дмитровича: Христина Гаврилишин-Батрух, президентка Фонду родини Богдана Гаврилишина, стратегічна радниця родини Lundin, раніше – віце-президентка з корпоративної відповідальності компанії Lundin Energy (Женева), членкиня Наглядової Ради Lundin Foundation (Ванкувер) та Міжнародного філантропічного товариства (Стокгольм) та Патриція Шморгун Гаврилишин, співзасновниця Фонду родини Богдана Гаврилишина, засновниця Porcelain Medical Group і Pechersk School International (PSI), членкиня консультативної ради компанії LifeLine Ukraine.

Про відповідальність

Христина: Для мене відповідальність пов’язана з концепцією прав людини. Права не можуть бути без відповідальності. Не можна провести своє життя, не маючи розуміння, як ти впливаєш на інших. Ми забуваємо, що наші права можуть порушувати права інших, а про це треба думати.

Патриція: Коли у тебе є можливість їсти кожен день, дах над головою, можливість учитися, ти розумієш, що, на жаль, нині чимало людей не мають доступу до цих привілеїв. І так само, з привілеями пов’язана відповідальність. Вона полягає в тому, що ти маєш розширювати можливості і передавати їх іншим. Ти мусиш бути відповідальною людиною у професійному та соціальному житті.

Про Україну як взірець для світу

Патриція: Ми вдячні Україні, бо це перша країна, в якій проголосували за Національний день відповідальності. Для мене це не лише про повагу до українського народу, але так само і до світу. Тато колись сказав, що Україна може багато чому навчитися від світу, так само і світ може багато чому навчитися від України. І, мабуть, те, що ми маємо принести світові – це Декларація відповідальності, бо вона дуже логічна і стосується, якщо узагальнити, виживання людства на планеті. 19 жовтня до Українського дому будемо запрошувати уряд і людей, які справді мають вплив в Україні, щоб офіційно анонсувати День відповідальності. Ми прагнемо показати, як багато молодих людей в Україні нині дійсно взяли на себе відповідальність нести зміни в цю країну, де хочуть жити вони та їхні діти. Я думаю, що Україна може стати моделлю для світу. І наша глобальна ціль, щоб ООН так само прийняла Декларацію відповідальності людини, як вони прийняли Декларацію прав людини.

Про доброчинність

Патриція: Приємно комусь подарувати, аніж від когось дістати дарунок. Багато років тому, коли ми жили в Америці, сталась велика пожежа і у нас згорів будинок. За пару тижнів через сусідів нам передали маленьку посилку від подружньої пари. Усередині була ложка для морозива, ключ для відкривання пива і штопор для вина. У записці нам написали: «Ми дізналися, що ви втратили ваш дім.  Ми так само зазнали подібної втрати в Каліфорнії через пожежу. І ми відчували на собі, як це бути жертвами вогню і вижити». Але головне – вони не залишили ні контактів, ні телефону, нічого. Просто передали наперед свою доброту. Я думаю, що коли довго допомагаєш, ти знаєш, що тобі подяки не треба, так само як і визнання. Ти просто потребуєш це робити, бо це вже ніби генетично запрограмовано.

Христина: Очевидно, я працюю, щоб утримувати родину. Але я маю і добровільну працю. З часом стається так, що всі ті речі, які я робила добровільно, повернулися мені. Я думаю, що як даєш щось від себе, то це завжди повернеться. Робиш це не маючи надії, але так воно відбувається. І я думаю, що давати – це набагато більше задоволення, аніж отримати. Можливо є 10 % людей, які не шанують подарунків, що вони отримують. Але більшість навпаки. Вони може тобі не віддають вдячності, але комусь іншому віддадуть. І ми цей принцип можемо відчувати у спільноті тих, хто отримав від нашого фонду навчання – вони поширюють і діляться цим з іншими.

Про «Марафон відповідальності»

Патриція: Ми завжди будемо дуже вдячні за ініціативу МІМ – назвати сорт соняха Богдан  Гарврилишин. Я пам’ятаю відчуття, коли нам передали сумку з насінням, це як назвати зірку якусь його іменем. Цікаво, що МІМ відкрив і дав нам ще одну можливість з’єднати суспільство через це насіння. Кожен рік відбувається «Марафон відповідальності», у якому це насіння головне. Відбувається не лише по Україні, але так само по світу. Є молодий музикант, Ілля Бондаренко, дуже гарний скрипаль, якого свого часу підтримував тато. Він їздить по багатьох країнах, і де би не був – в Аргентині, Кореї чи будь-де, він сіє соняхи чи передає насіння. Маленьке насіння може нагадати, що це є відповідально – сіяти соняхи в Україні або деінде. І люди, садячи це насіння, мають привід подумати, яку відповідальність вони можуть взяти на себе в той час, доки рослина дасть плоди.

Христина: Це та справа, яка є символом нашої фундації. Ми даємо «насіння» людям, щоб вони розвинулися. І пов’язали це з ідеєю відповідальності. Адже ми їм щось даємо, але вони мають це понести далі. Вони мають опікуватися тим «насінням», брати відповідальність за те, що їх оточує. Це так само можна перекласти на родинні взаємини, як символ того, що завжди починаєш з чогось малого, а з того виростає щось, що живить життя. Насіння і квіти – це гарно, але також це олія, харчування.