«Наші культурні зустрічі дають тимчасові крила людям, які виїхали з України через війну і допомагають глибоко дихати, а не задихатися», – говорить про свою діяльність у Литві Світлана Залужна. Вона – випускниця МІМ, куди вступила якраз у буремні дні Революції Гідності. Зараз разом з дітьми перебуває у Литві, а в довоєнному житті заснувала і розвивала освітній проєкт «Зорелови», націлений на розвиток свідомих та гармонійних взаємин у родинах. У Литві вона отримала грант на проєкт TULA=UA+LT, від фонду двосторонніх відносин європейської економічної зони та норвезьких фінансових механізмів, який почав свою роботу у липні і триватиме принаймні рік.

Яку глобальну мету ставить перед собою Світлана, про майбутніх агентів змін, на яких мають перетворитися сьогоднішні тимчасові переселенці з України, і про життєстійких співвітчизниць, які попри свій біль допомагають іншим, читайте у матеріалі.  

«Напевно, TULA= UA+LT почалась, з одного боку, з війни, а з іншого – з досвіду Зореловів», – розказує Світлана Залужна. Зорелови – комерційний освітній проєкт, який планувалося розвинути у соціальному напрямку, масштабувати через співпрацю з різними інституціями та організаціями. Тут відпочатку збиралися свідомі та зрілі родини, які були готові інвестувати у сімейні взаємини. Переважно це були представники бізнесу, ІТ та «люди зі списку Форбс». Одним словом, утворилась спільнота тих, хто розумів цінність духовної взаємодії з найближчим і був готовий провести з родиною не традиційну відпустку для відпочинку, а провести кілька днів у спільній праці задля гармонійного зростання взаємин.

-  Ми створили Зореловів, бо родиною проходили цей шлях в інших країнах. А потім вирішили створити таку можливість в Україні. Завжди, коли хтось щось створює, це найперше самому йому потрібно і в основі завжди лежить власний досвід, – каже Світлана Залужна.

Досвід Зореловів фактично ліг в основу проєкта TULA=UA+LT. До Литви Світлана переїхала з дітьми у березні. На початку війни її покликали друзі – мовляв, давай до нас, ту є багато чого робити. А вже в липні стартував її проєкт, який складається з двох напрямків. Перший – це культурні, мистецькі та просвітницькі вечори, а другий – десять 3-денних програм (таборів) для українських та литовських родин, які проводяться за методикою Зорелови, адаптовані під потреби та виклики, з якими стикаються люди, яких торкнулась війна та вимушене життя у чужій країні.

- До Литви переїхали дуже багато дітей і на початку ми займалися питанням їх освіти та адаптації, але водночас постало питання підтримки українських жінок і сімей загалом, бо в всі наразі переживають кризу та травму. В проєкті ми проводимо культурні зустрічі, де відбувається переосмислення досвіду війни і відновлення не за рахунок традиційних терапевтичних методів, а через інкультурацію, музику, історію, ідентичність, мову. Це інший канал сприйняття – не психологія і не терапія в чистому вигляді, але це дає дуже потужний емоційний зв'язок. Ми поєднуємо українське і литовське, бо ще одна ключова ідея – це взаємна інтеграція. Не інтеграція українців в Литві, а взаємне збагачення своїми культурами, тобто паритетні відносини, – наголошує Світлана Залужна.

Від цього проєкту вже є певні відгалудження, які через мистецтво допомагають проживати той тяжкий досвід, з яким стикаються люди під час війни. І це також про міжкультурні і міжнаціональні зв’язки. Наприклад, литовська художниця з початку війни малює портрети українських жінок і слухає їх історії. На основі цих історій буде видана книга, а українська режисерка з Харкова, яка так само опинилась у Литві через війну, перекладе їх на мову драматургії. Ідея полягає у тому, що ті, хто торкається цих історій через картину, текст чи сценічне дійство, проживає через них щось своє, у чомусь подібне, а в чомусь відмінне, і таким чином, зцілюється. Власне, таке зцілення відбувається на кожній культурній зустрічі, які проводять в рамках проєкту.

- Є складні і важкі історії. Тут дуже багато людей з різних міст: Маріуполя, Сум, Бучі, Ірпеня. Це особисті історії різних втрат. І що дивує і надихає – це вміння людини жити навіть маючи за плечима ці втрати. Наші українські жінки – незламні. Ви ніколи за її зовнішністю не побачите реальної історії. Інколи слухаєш і тобі здається, що сенси втрачені і після цього жити неможливо. А люди живуть! Ці жінки прибираються зранку, роблять зачіски. Вони кажуть: «мені щось треба робити, чим я можу допомогти, як я можу бути корисною»? І таких історій мужності, живучості, неймовірної внутрішньої сили – мільйони по всій  Україні, – ділиться Світлана.

Сльози і сміх, мовчання і розмова, розуміння, що ти поруч з тими, хто прийме тебе таким, як ти є. І зрештою, відчуття полегшення, нехай і на деякий час, як фінальний акорд вечорів, що відбуваються у рамках TULA= UA+LT. Долучитися до них може будь-хто охочий – інформацію максимально поширюють у спільнотах, де є українці, і в середовищі литовців. Але у перспективі є ідея поширити досвід міжкультурної взаємодії, «переопилення», на інші країни, де би спільноти мали змогу більше інтегруватися і знати один про одного.

Силу спільнот вбачає Світлана Залужна, згадуючи про своє навчання на МВА, куди вона вступила в 2014 році, у той час коли найгарячіші події на Майдані переходили у початок війни.

- Ми ще ходили на Майдан, поверталися на пари в костюмах, які пахнуть димом. Освіта дорослих – це завжди про спільноту. У більшості випадків ти навчаєшся один об одного навичок, знань, бо всі зі своїм  досвідом. У нас дуже крута група була і є, ми постійно на зв’язку всі ці роки – кожен день в чаті, починаючи з 2014 року. Після МІМ я займалась приватною освітою і навички проєктного менеджменту, коли створюєш проєкт з нуля, це напевно і є ті основні компетенції, яких я набувала в МІМ. Кожен проєкт включає в себе усі кластери бізнесу: фінанси, економіку, управлінську складову,  маркетинг і PR, комунікації та HR. Будь-який проєкт – це як маленький бізнес. Моя  задача була запускати проєкти і передавати їх в операційне управління материнській компанії. Тому досвід МВА був дуже корисний і дуже вчасний, – згадує Світлана.

Щодо того, якою буде подальша доля проєктуTULA= UA+LT, сподівається, що з цього виросте щось масштабне і допоможе реалізувати її мрію про те, щоб родина в Україні стала державною стратегією, а програми для її розвитку і підтримки ширилися та були доступні. Нині важко навіть сказати, який на них попит, бо в Україні фактично відсутня пропозиція і Зорелови були першопрохідцями, якщо говорити про таку форму і спосіб спільного родинного зростання.

- В мене є амбітні цілі. Я б хотіла, щоб в Україні родина була як державна стратегія. Це моя мрія. Я б хотіла також, щоб були національні проєкти для підтримки, розвитку і збереження української родини. Нині TULA= UA+LT фінансується державними структурами Литви і цей кейс є унікальним, бо мало хто виділяє гроші на таке. А Литва виділила гроші на підтримку родини як цінності, і це дуже класний кейс. Цей досвід роботи з державою абсолютно інший, ніж комерційний. Я б хотіла, щоб надалі Зорелови чи інший міжнародний проєкт з підтримки родин мав фінансування. Це як матриця – якщо певний її сегмент здоровий, то і вся вона здорова і це добре для країни. В національній перспективі, для мене родина  – це не тільки єдність та духовний зв’язок українців, а й стала економіка. Я розумію, що якщо сім’я здорова, якщо вона щось планує, щось хоче, вона дбатиме про себе, про освіту, про відносини, буде щось створювати і щось отримувати натомість. Вона хотітиме бути в своїй державі і здобувати блага собі, своїй родині і для себе. А потім вони можуть давати щось іншим. А якщо родина  виживає матеріально і ментально, це точно не на користь державі. Одна з цілей нашого проєкту – формування спільноти агентів змін, тобто людей, які можуть разом щось створювати далі. Між українцями і литовцями залишатимуться зв’язки і вони надалі робитимуть якісь ініціативи разом. Я прагну масштабувати цей проєкт, бо маю певну гіпотезу, що культурне збагачення і спільна інтеграція буде на часі й потрібна у всіх країнах, де є українці.У тривалій перспективі інтеграція різних культур – це тренд глобальності світу.