Не «кімнати креативності», але архітектура інновацій здатні сприяти розвитку компаній. Про «інноваційну втому», увагу до думок співробітників, незалежно від їх місця в ієрархії, та про можливості, які дає віртуальне середовище для тестування нових ідей говорив в рамках проєкту ReІnforceUA  від Бізнес-школи МІМ дослідник креативності та інновацій Альф Рен. Майже тридцять років своєї наукової кар'єри він присвятив вивченню цих явищ. На основі цього досвіду твердить – не існує ніякої «чарівної пігулки», яка гарантуватиме компанії інновативне зростання, натомість керівник має дивитися на всі процеси як на неподільну систему і приділяти увагу навіть дрібним елементам, які цілком можуть виявитися ключовими.

 Наводимо основні тези з його виступу, зберігаючи пряму мову:

Мені здається, що Україна зараз заходить у не найгірші часи, хоча вони і є складними. Я дуже співчуваю вам, але водночас – ми рухаємося зараз до того відтинку, на якому невдовзі будемо створювати чудові речі. Коли я говорю про інновації, маю на увазі практику тих організацій, які можуть бути інновативними постійно, а не раз чи два. Я впевнений, що Україна і українські компанії готові до того, щоб увійти в цей новий вік доповнених інновацій.

Загалом я трохи скептично ставлюся до інновацій, хоча за логікою, мав би говорити що інновації – це фантастична річ і всім треба за них взятися. Але на тлі гарних речей я також бачу явища, пов'язані з кризою. І це не про пандемію, чи тепер вже про війну, а про те, що існувало раніше. Ми багато говоримо про інновації, якими потужними і чудовими вони мають бути, але ці розмови здебільшого порожні. Щороку у світі публікується понад 1200 книг на цю тему, це більше як три книги на день. І така кількість матеріалу призвела до цунамі і появи кліше щодо інновацій, а зрештою, до інноваційного сміття. Я ненавиджу вислови типу «або ви займаєтеся інноваціями, або помрете» – така гра зі словами створює інноваційну культуру, наповнену стресом, і породжує таке явище, яке я називаю «інноваційною втомою».

Раніше, коли я приходив консультувати організації, вони надихалися, а тепер працівники не хочуть і чути про якийсь «мозковий штурм» чи щось таке. Люди втомлюються, і я собі можу уявити, що в Україні в людей точно є про що думати і вони не хочуть більше чути слоганів. Та й загалом по всьому світові люди втомилися від пустопорожнього. Тому, якщо ми говоримо про Україну чи організацію, нам треба слідувати кращому дискурсу, який би виходив із засад поваги відносно тих людей, які складають організацію.

Коли я запитую людей, що вони думають про інновації, вони кажуть – це не їхнє, це для керівника. Отже слід відійти від тези «роби це або помреш» на користь того, що люди зацікавлені у чомусь і хочуть робити це разом з вами. 

Замкніться в «кімнаті креативності», щоб не інфікувати цим інших

Є багато спікерів і консультантів,  які намагаються продати вам «чарівну пігулку», нібито  є щось, що ви можете зробити і ваша організація стане інноваційною одразу ж. Вони говорять про психологічну безпеку, споживчу поведінку і таке інше. Нам хочеться вірити в цю пігулку, і було б чудово, якби це насправді працювало – зробити якийсь трюк, і ваша компані стане успішною. Через віру у це в нас переважає не звичка створювати те, що я називаю «інноваційною архітектурою», а тенденція до «чарівних трюків». І серед них, зокрема, акселератори чи інкубатори, а  найчастіше – в офісах є «кімната креативності», яка десь далеко від інших приміщень. Там багато різнокольорових подушок, всілякі дошки і так далі.  І це все виглядає однаково повсюди, чи ви у Нью Йорку чи Пхеньяні.

Показуючи мені це все, директор питає – що ви думаєте про це? І я на те відповідаю, що це певно сигнал всім в організації, коли ви вважаєте, що вас вкусив жук креативності, ідіть в цю кімнату і закрийтеся там, щоб ви не інфікували інших співробітнкиів. Натомість вони думають, що креативність існує лише в цій кімнаті, нібито деінде людина не може бути креативною.

Замість того, щоб створювати таку кімнату, ми маємо формувати архітектуру. Це може задаватися дивною метафорою і чимось таким, що далеке від щоденної роботи на інноваціями. Однак, у той момент, як ми генеруємо фантастичні слогани, маємо пам’ятати: щоб збудувати щось, недостатньо бути хорошим інженером і мати якісь матеріали, а треба думати про ціле, про схему. Ви не можете думати про окремі частини, треба продумати усе, з чого постануть не лише стіни, а щось більше. Архітектура –  це аналогія інновацій.  Слід почати з основи. Але що це таке, якщо йдеться про інновації?  Люди часто кажуть, що це процес, продукт чи послуга. Але це не є ані основою, ані фундаментом, а є лише тим, що виходить з вашої «будівлі». Справжня основа – це ваші спроможності.

Я ніколи не зустрічав компанію, де б не було ідей, але не кожна організація має сильну культурну основу чи фундамент, який піклується про ці ідеї. Якщо у вас нема такого фундаменту, ви зводите будинок на піску. Будь-яка успішна організація починається з фундамента культури. І якщо у вас це відсутнє – ніщо не має значення.

Те, з чого має починати керівник: з’ясувати, чи є та культура, яка цінує кожну людину в організації? І лише коли відповідь ствердна, тоді ми створюємо інфраструктуру, умовні стіни, освітлення. Я спостерігаю, як компанії добре запроваджують різні процеси, але інфраструктура є цінною лише тоді, коли вона правильно поєднана. Умовно кажучи, якщо ви проведете каналізацію в одній частині будинку, а туалети поставите в іншому крилі і ніяк це не з’єднаєте, то у вас будуть окремі об'єкти, які не працюють і не потрібні один без одного.

І нарешті, важлива мета. Тобто відповідь на питання, для чого в нас є те, що ми називаємо інноваціями, для чого ми будуємо всі ці споруди? В теорії архітектури це називають жестом. Тобто яким жестом цей «будинок» має бути в тому просторі де він існує?

Я спілкувався з одним директором хімічної компанії, який не міг залучити випускників університетів. Він зрозумів, що у нього була культура і зв'язки, але не було мети, а отже відповіді на питання, чому треба займатися інноваціями разом з ним? І зрештою, він сформулював думку: створити невеличку пігулку для таборів біженців, щоб та вода, куди ви її покладете, ставала чистою. Тобто, не «ми створюємо хімічні елементи для пивоварень», а «ми рятуємо життя». І ця невелика пігулка збільшила кількість людей, які хотіли з ним працювати, бо раптово в нього виникла мета для своєї інноваційної архітектури.

 Три речі, які ви можете зробити для своєї компанії завтра

Основне і фундаментальне – чи дійсно ми чуємо всіх в організації? Підіть на зустріч, послухайте, чи на засіданнях у вашій організації чують всіх чи є лише пару людей, які коментують і говорять. Вам треба чути ідеї від усіх, незалежно від ієрархії, гендеру чи етнічного походження. Якщо ж у вас ситуація, де лише кілька людей домінує, а інші кивають і нічого не говорять, треба змінювати це.

Друге: підіть до одного з молодих членів команди, до когось, хто низько в ієрархії, і запитайте їх, якщо вони мають якусь чудову ідею і на неї треба, скажімо, 5 тис. грн, чи знають вони, де ці кошти отримати? Якщо люди не знають, як вони можуть здобути цей ресурс, то у вас погана ситуація, в якій ви втрачаєте інновації – люди мають знати, як отримати на них ресурс.

І третє: підіть до виконавчих директорів і запитайте, навіщо вам потрібні інновації. Коли ви почуєте кліше по типу «це треба, бо є у конкурентів» або «так всі роблять», тоді у мене погані новини – у вас насправді немає мети, навіщо це робити.  «Нам сказали американці так робити» – це погана причина,а «ми хочемо врятувати дітей» – це вже краще.  Це не змінить організацію чарівним чином, але так ви можете почати дискусії,  чому ви працюєте над цим і чи є у вас системи, які допоможуть співробітникам протестувати ті ідеї, що у них є. Я бачив стільки ідей, які гинули лише через те, що люди не знали, що з ними робити. Успішні організації – ті, що працюють над метою, а не ті, де елегантний процес.

Штучний інтелект дає безмежні можливості тестувати ідеї

Ми повинні мати сміливість тестувати ідеї. Навіть ті, що не видаються нам найкращими. У своїй книзі я  писав – бувало, найкращі ідеї вважалися дурними і нецікавими, іноді якісь речі здавалися такими, що їх не можна реалізувати, бо люди в них не вірили.

Я впевнений, нові технології зроблять у майбутньому можливими нові, розширені інновації. Йдеться про штучний інтелект, машинне навчання, але також про доповнену, розширену реальність, яку називають метавсесвітом. Ми сподіваємося, що ми всі будемо жити, коли це матиме вплив. Ці технології мають фантастичний потенціал, щоб розвивати людські спроможності. Ми зможемо досліджувати технології так, як це було неможливо раніше. Уявіть, коли ШІ почне не лише створювати варіації картинок, як це відбувається зараз, а тестуватиме варіації створення машинних фабрик. Сьогодні важко тестувати речі: нам треба щось виробити і пройти багато тестів. А ШІ та метавсесвіт зможуть створювати цифрові копії, які можна тестувати і піддавати стрес-тестам.

Мої студенти працюють над тим, як будувати кращу систему вітряків. І в цифровому вигляді вони тестують багато речей. І надалі ці спроможності у метавсесвіті тільки зростатимуть – ми зможемо побачити, як матеріали працюють разом в обладнанні. Також ми можемо представляти наші ідей такими шляхами, які сьогодні здаються неможливими. Якщо ви архітектор, ви можете збудувати копію будинку, про який мрієте, з матеріалів, які ви не можете протестувати у фізичному світі. Але ви можете запросити клієнта пройти цим будинком ще до того, як ви закладете першу цеглину.

Інноваційний інженер стане кіборгом, супер людиною. І він зможе зробити більше, ніж робить сьогодні. Ми отримаємо супер можливості для створення – що б ви не уявили, ви зможете протестувати безліч варіацій до того, як ви поп’єте каву зранку. Двадцять років тому інженер не міг зробити стільки тестів за все своє життя.

З огляду сьогодення все буде виглядати дивно. Люди йтимуть в університети, уже знаючи, як працюють ці інструменти і вимагатимуть культури, архітектури і мети, де б вони могли працювати з цими елементами інструментами. І це змінить світ.