Спробувати, як креативне кольорове фарбування сприймуть на польському ринку, задовольнити потребу українок, які переїхали в сусідню країну під час війни, створити осередок певної культури, а ще вивести на ринок власну торгову марку фарби – це далеко не повний перелік того, що планує випускниця програми Crafting Business Makers School Нія Нікель. Вона запустила у Кракові філіал студії "Притон Краси", який буде діяти поки за спеціальним графіком і куди вже записуються ті, хто скучив за якісним яскравим фарбуванням.

Ми поспілкувалися з Нією про її шлях до експансії нового ринку і виклики, які вона там побачила. Далі – пряма мова.

Про заклади-хаби і виїзну поп-ап студію

У центрі Кракова є бар «Правда», заснований українцями. Ми з ними познайомилися, коли я робила виставку, присвячену блекауту, на якій ми збирали гроші на генератори. Тоді ми побачили у барі приміщення, яке одна зі співзасновниць обладнала під барбершоп. Ми багато часу проводили там – вони нас завжди пускали з безумними ідеями і я зрозуміла, що ось він, наш гештальт по «Збірці» – так називався заклад на Подолі у Києві, у якому перший поверх займав бар, на другому була наша студія «Притон Краси», фотосудія і магазин уживаного одягу. Ми відкрилися незадовго до ковіду, але потім захворіла моя донька, що ускладнило роботу, а коли ми почали виходити в плюс, почався ковід і ми були змушені закритися.

Я за те, щоб креативні штуки були пов’язані в хаби, куди люди приходять поспілкуватися та гарно провести час. Ось вони побачили, що можна пофарбувати волосся – зробили. Потім побачили що поруч тату-майстер – зробили тату. Ось в такому веселому, жвавому темпі все разом має існувати і витягувати одне одного. І я написала власниці барбершопу у Кракові, що у мене є ідея зробити виїзну поп-ап студію кольорового фарбування. Перші три місяці ми працюємо в режимі один тиждень на місяць – робимо фарбування, затримуємося, навчаємо майстрів, які будуть працювати стаціонарно в Кракові. Ми будемо приїздити тільки на повний запис, платити оренду за той тиждень і так ми не ризикуємо, що не буде клієнтів.

Про можливість почати власну справу без податків

Кольорове фарбування передбачає постійний догляд. Раз на місяць треба оновлювати колір або зафарбовувати в інший. Не можна лишати зачіску без догляду, бо волосся буде пересихати. І ми ніяк не могли знайти місця, щоб працювати періодично і не знімати приміщення на постійній основі. Бо оренда складає мінімум 3 тисячі злотих. Плюс закупка матеріалів та інші витрати. А так ми їдемо під конкретних клієнтів, закуповуємо ті матеріали, які нам потрібні під людей, хто є в запису. Ми не беремо нічого зайвого і платимо лише за тиждень оренди. Більше того, ми потрапляємо в податкові канікули, бо на виході прибуток менший за ту суму, яку ми повинні почати декларувати. Тобто зараз ми входимо в супер сприятливі умови для тесту ідеї, чи вона спрацює в Кракові без шкоди бізнесу, який продовжує працювати у Києві. 

Суть податкових канікул полягає в тому, що прибуток має бути менше тисячі злотих. Якщо студія працює тиждень і там буде, скажімо, сім клієнтів, то від прибутку ти забираєш податок VAT (ПДВ), витрати на матеріали, на рекламу, зарплату і у тебе лишається лише прибуток. Так от у нашому випадку він не буде більшим за тисячу злотих. Таким чином можна його не декларувати. Далі ми три місяці живемо в такому режимі, розуміємо, що наприклад, перший місяць у нас є записи, другий тиждень бачимо що у нас є більше, наприклад, 20 записів, і ми вже можемо подавати документи на відкриття підприємства. Бо в цей момент стає зрозуміло, що місяць роботи окупає нам податки і ми можемо виходити на легалізацію.

Тут така можливість доступна для всіх. Також тут спрощена система санепідем контролю. Через це багато жінок щось печуть і продають в кав’ярні. Вони ніяк це не оподатковують, якщо прибуток не перевищує тисячу злотих.

Про виробництво, вихід на ринки і запит на українське

Я подала заявку на програму від Торгово-промислової палати України «Масштабуйся. Експортуй» і вже відбулась співбесіда. Зараз ТТП призначає нам консультантів, які допомагають знайти необхідного виробника, завод, а також складає список документів для сертифікації фарби «Кольорова» в Україні та Європі. Тобто у нас є дві цілі. Перша – запустити виробництво на заводі, а друга – підготувати документи для експорту в Польщу.

Взагалі наша задача – вихід  у мережі. Зараз у Польщі дуже сприятливі умови для виходу на ринок для українців. Кожен великий магазин в Польщі зацікавлений в українських продуктах, бо українці дуже прив’язані до тої ж їжі – любимо свій оселедчик, своє сальце. В той же Ашан завозять «Верес» і я ще ніколи не бачила, щоб на поличці лишалося більше трьох банок – вони постійно доставляють, бо його змітають. Лише у Кракові налічується 200 тисяч українців. І це люди, які будуть ходити у магазини і шукатимуть своє.

Про формування попиту і тонкощі роботи з постачальником

У Києві є мінімум сім студій, які спеціалізуються винятково на кольорових фарбуваннях. Усі вони надають послуги досить високої якості, різниця лише в культурі сервісу. Ми – вегетаріанці, україномовні, пет френдлі, благодійність наше все, тож до нас ідуть ті, для кого важлива саме така культура. А є кілька студій, де наприклад, є культура дивитися футбол і пити пиво під час фарбування. Тобто клієнтам хочеться іншого і вони обирають за такими критеріями.

В Україні багато імпортерів кольорової фарби, хоч через війну ситуація трохи погіршилась. Але слід пам’ятати, що та кольорова фарба, яка продається – винятково для студій. Ви маєте довести, що ви студія, у вас є певний КВЕД, і ваші майстри працюють більше п’яти років. Бо для фарбника важлива компетентність тих, кому вони продають. Це регулюється через міжнародні контракти, бо можна спалити волосся і потім незадоволені люди будуть тегати виробника і казати, що це фарба винна, а не майстер. Тому вони за цим пильно слідкують.

Про таємницю найкращої фарби і зворотній бік неконкурентного ринку

В Польщі, на жаль, немає виробників яскравих фарб. Все, що буде у нашій краківській студії, ми збираємо під конкретних людей і веземо з України. А в Україну фарби їдуть з Південної Кореї та Америки. Наступний наш крок – ми можемо стати дистибутором якоїсь фарби з ім’ям. Але якщо в нас буде власне масове виробництво, в цьому немає сенсу. Ми просто робимо свою фарбу робочою, продаємо й експортуємо далі. По якості фарби, яку ми маємо, не було нічого подібного ані з Америки, ані з Кореї, бо ми поєднали кілька технологій в одну. Тому продукт вийшов унікальним.

В основі шляху до споживача кожної фарби – колорист, який з нею працює. Саме він приходить до технолога і каже – мені не вистачає у фарбі от такого, і технолог шукає, як це зробити. Так само сталося у нас. А фарби, які зараз існують на ринку, створені в умовах, коли колористи відійшли від технологів. Це про бренд, маркетинг, але таким чином і про втрату пульсу інновації, того, що людям зараз потрібно у фарбі. Щойно ти втрачаєш пильність, хтось розумний приходить, вводить якусь інновацію і це шкодить популярності продукту. 

У Кракові це буде перша студія кольорового фарбування. У Варшаві я знайшла аж дві. Виробників, які тут мають офіційне представництво кольорової фарби, не існує. Те, чим ми могли фарбувати, середньої якості, тут зараз має ціну удвічі дорожчу, ніж в Україні з націнкою під час війни. Причина – відсутність офіційних дистибуторів. Виглядає, що тут немає конкуренції. Але в цьому теж є проблема: коли ви виходите на ринок, де чогось немає, це не завжди означає, що люди не задумувалися вже колись таке зробити. Дуже часто це може говорити про те, що ринок не готовий. Або ринок цього не хоче, чи хтось намагався, але з якихось причин не вийшло.

Краків дуже релігійне і традиційне місто. Тут 100 театрів, 250 музеїв і близько 30 класичних музичних шкіл. Не можна сказати, що це місто молоді та інновацій. Але зважаючи на те, що зараз тут багато українців, ми можемо зловити свою щасливу хвилю, коли почнемо фарбувати співвітчизників, а вони як жива реклама будуть ходити по вулиці і привчати поляків. І ті потихеньку теж захочуть це робити. Ось така гра в довгу.

Про готовність визнати, що багато в чому ми найкращі

До війни ми збиралися писати книгу про колористику. І я сказала арт-директорці Каті, що текстове і візуальне оформлення я візьму на себе, а від неї потрібен контент, тобто її знання. Реакція Каті: "та хто ми такі, щоб писати книгу? Ну окей, є в нас студія, але хто ми такі?".

А потім ми поїхали в Європу, подивилися, що тут з матеріалами – вони в них реально з 90-х, ніхто цим уже давно не користується у світі. Я півроку ходжу у всі топ-майстерні і мені там ніхто не може зробити того, що Катя робить за п’ять годин. І після цього Катя повертається до Києва, повертаються її клієнти, які були в евакуації, і каже – ти знаєш, у мене з моменту початку війни нуль претензій. Бо раніш люди казали: тут трохи сіріше, ніж я хочу, а тут ще шось не так. Усі клієнти, які побували закордоном, тепер кажуть: ви кращі, ви робите все і ми не знаємо, як це у вас виходить, я там таке пережила. 

В плані якості майстрів, які у нас працюють, ми дуже далеко попереду всієї Європи. І я маю на увазі не лише «Притон Краси», а загалом індустрію. У нас зробити поганий манікюр, це треба постаратися, а за кордоном люди, щоб знайти майстра, витрачають роки. Тому ми себе недооцінюємо і дарма кажемо, що хто ми такі, щоб щось видатне робити.