‘Worst crisis since the second world war’: Germany prepares for a Russian gas embargo
https://www.ft.com/content/e82b11a1-cf1f-4543-9f9f-6ab70da6b746

Залежність Німеччини від російських енергоносіїв вже нагадує історію хвороби опіоїдних наркоманів у нарколога.
Сама думка про повну відмову від російських енергоносіїв доводить німецький бізнес до чистісінької паніки. Що й не дивно – 55% газу, який використовує країна, – з росії. Того й нажаханість через ризик одномоментного «закручування газового краніка» та як результат припинення виробництва не виглядають геть безпідставними. Політики також не готові відмовитися від газу одразу.

Проте війна в Україні, злочини проти людства, які коять росіяни, примушує європейців, у тому числі німців, розглянути повну заборону на російські енергоносії. На користь такої підготовки говорить і той факт, що росія цілком здатна сама припинити поставки енергоносіїв. Ця ситуація виглядає нині цілком реальною та лякає навіть ветеранів енергетичного сектору, які бачили всі злети та падіння – від Фукусіми до рясних партій гідрокарбонатів.

Європа починає всерйоз перейматися цим питанням, особливо через грубі гроші, які платяться росії, - лише з початку війни європейці заплатили 35 мільярдів євро. Всім очевидно, що рано чи пізно доведеться відмовлятися від російських енергоносіїв.

Але є одне але. Німеччина. Там розказують про катастрофічні наслідки такої відмови для німецького бізнесу та ризик зупинки цілих секторів. За деякими прогнозами, повна заборона російських гідрокарбонів може призвести до гострої рецесії з втратою до 6,5% ВВП та 400 000 робочих місць. Експерти ЄС вважають, що такий апокаліптичний сценарій – перебільшення. До того ж, на їхню думку, втрати політичного капіталу через відмову від російської енергетичної голки призведуть до значно більших втрат.

Тож не дивно, що виникає питання про першопричини такої залежності. Дехто вважає, що «ноги ростуть» з початку 1970-х, коли Західна Німеччина за радянський газ платила сталевими трубами. То був епохальний момент, коли Німеччина отримала доступ до дешевого газу. Попри всі негаразди 20 сторіччя, включно з війною в Афганістані, росія була надійним постачальником палива.

Стабільність настільки розбестила німецький бізнес, що за Ангели Меркель там навіть відмовилися від ядерної та вугільної енергетики. Ясно, що під гаслами опікування довкіллям. Альтернативна енергогенерація розвивається зі значними затримками, а альтернативу газу країна звела нанівець. Тож не дивно, що попри всі загарбницькі дії росії щодо Грузії, Сирії та України, енергетичне партнерство між країнами розвивалося.

Уряд Меркель не лише сприяв Північним потокам. Саме за її каденції Німеччина дозволила компаніям під контролем Кремля отримати ключову енергетичну інфраструктуру. Найбільші німецькі газосховища належать Газпрому та Роснєфті. Таким чином, Німеччина сама прирекла себе на залежність від росії та відмови від альтернативи. Так, це торкнулося терміналів для зрідженого газу, які будувати не мало ніякого економічного сенсу.

Нині ж політики, які сприяли залежності країни від росії, страждають через осуд суспільства. Зокрема дісталося нинішньому президенту Штайнмаєру, який був міністром закордонних справ в уряді Меркель. Йому дали зрозуміти, що у Києві на нього не чекають (інше питання, наскільки вчасно та доречно було давати йому ляпаса попри цілком зрозумілі причини). Проте не можна звинувачувати у нинішній ситуації когось одного. Це – результат політики змін через торгівлю. Тобто, у Німеччині розраховували, що взаємозалежність двох країн стабілізує німецько-російські відносини. Але, як кажуть, жорна мелють повільно, але напевне.

Німеччина не готова відмовитися від газу одразу, проте шукає способи зробити це поступово. Так, коли ЄС відмовив російським претензіям щодо оплати у рублях, Німеччина почала реалізовувати свій трьохетапний план для надзвичайних ситуацій в енергопостачанні. За цим планом уряд може націоналізувати газороздільчу систему, а компанії – скоротити споживання газу.

В корпоративному секторі – паніка, а юридичні фірми отримують замовлення на захист інтересів компаній за умови лімітованого постачання газу. До того ж великі бізнеси роблять списки своїх виробництв, які можна буде закрити у разі браку енергії. А деякі роздрібні мережі знижують температуру у своїх магазинах під гаслом «мерзнемо за свободу» (freeze for freedom).

Крім того, німецькі посадовці шукають альтернативні джерела енергії. Зокрема є домовленості з Катаром щодо поставок скрапленого газу та будівництва терміналів. Окрім того, електростанції, які працюють на вугіллі, та які планували повністю закрити до 2030 р., скоріш за все, працюватимуть і надалі.

У Німеччині зазначають, що з початку нападу росії на Україну залежність від російського вугілля скоротилася з 50% до 25%, нафти – з 35% до 25% та газу – з 55% до 40%. Там сподіваються повністю позбавитися залежності до середини 2024 р., а від нафти – до грудня цього року. Проте багато експертів вважає, що реалістичний термін – 3 роки.

Ті, хто вважають, що російські енергоносії неможливо замінити, говорять, що економіка континенту постраждає менше за американську, стане менш конкурентоздатною, та може призвести до соціальних потрясінь. Інші гадають, що проблеми короткострокові та потребують дій, направлених на підтримку бізнесу, схожих на ті, яких вживали під час ковіду. Додатковий бонус – скорочення споживання газу на 15% - 25%.

Brexit friction pushes UK companies to set up Dutch trade hubs
https://www.ft.com/content/60cedff7-79a8-4595-8ba0-84de2457db1b

Брекзіт виявився несподіваним подарунком для деяких країн. Серед них – Нідерланди. Туди масово перебираються ті британські компанії, які потребують складів. Така релокація викликана потребою прибрати перешкоди в логістиці, які виникають через необхідність проходити розмитнення. Нині 90 британських інвесторів або будують власні склади «на материку» або орендують вже наявні. Через те, що Британія вийшла з ЄС без угод про вільну торгівлю, тарифи тощо, британський бізнес стикнувся з усім букетом митних процедур. Багато малих компаній взагалі перестали торгувати з континентом через нерозуміння документації та відсутність будь-якої інформаційної підтримки. Тому Нідерланди з їхньою готовністю вести бізнес, добре розвиненою дорожньою інфраструктурою та близькістю до ключових ринків – цілком логічне рішення.

Lockheed Martin in Talks With Pentagon on Ukraine Weapons
https://www.wsj.com/articles/lockheed-martin-in-talks-with-pentagon-on-ukraine-weapons-11650369095

Військова допомога Україні – це хороший бізнес. Спитайте Локхід Мартін, виробника зброї, який має найбільші продажі. Компанія веде переговори з Пентагоном щодо збільшення поставок озброєнь в Україні. До переговорів також доєдналися такі гранди як Рейтон Текнолоджіс, Боїнг, Нортроп Грамман, Дженерал Дайнемікс та Л3Харріс Телнолоджіс. Що і не дивно – з початку нападу росії США вже надали Україні допомогу на суму більшу за 3 мільярди доларів. Весь сектор демонструє результати, кращі за «середньоринкові», хоча фахівці не готові говорити про довгострокові перспективи. Щодо самої компанії Локхід, то вона очікує рекордного прибутку у першому кварталі. Попри це вони лишають річний план без змін через те, що вважають, що позитивні наслідки саме компанія отримає у більш віддаленій перспективі.