14 березня 2022 року позначене у його календарі як другий день народження. Саме в цей день викладач МІМ Олег Москаленко опинився на блокпосту українських військових після тижневого полону у росіян.

Нещодавно він дав свідчення в Міжнародному кримінальному суді у Гаазі – його історія буде долучена до доказової бази у майбутніх справах проти тих, хто давав накази та безпосередньо вчиняв злочини в Україні.

Олег Москаленко у Міжнародному кримінальному суді

У березні минулого року історію Олега Москаленка на весь світ розказали журналісти CNN, а нещодавно вона з’явилась також на шпальтах міжнародного видання University World News разом з розповідями про інших українських освітян, професорів, які зазнали знущань та катувань під промовистою назвою «Війна Росії проти інтелектуалів призводить до все більших жертв».

Через отримані травми Олег Москаленко має інвалідність – після полону у нього стався інсульт. Він тривалий час лікувався у Німеччині, де переніс декілька операцій, в тому числі, з ампутації відморожених стоп. 

Повномасштабне вторгнення викладач зустрів у Северинівці, що на Київщині. Від 25 лютого місцеві чоловіки організували охорону. «Була ілюзія, що нам вдасться себе захистити», – згадує Олег Москаленко. А вже 1 березня до населеного пункту зайшли перші три окупанти – поговорили з місцевими, які наполегливо не радили йти далі в село. На тому і розійшлися. Тим часом ситуація навколо погіршувалась: наступного дня містечко обстріляли з мінометів, а над головами літали снаряди, тож Олег прийняв рішення їхати у більш безпечне місце.

Коли колона з десятка машин вибралась на трасу, люди побачили справжнє побоїще – їх зустріли розстріляні ворожі танки поперек дороги. Якісь 10 чи 15 кілометрів колона подолала за 4 години, зупиняючись, щоб прочистити шлях або акуратно минаючи гострі шматки металу, що лишилися після вибухів.

Зрештою, Олег супроводив рідних до кордону, а тоді вирішив повертатися – у Северинівці залишилась мисливська зброя та амуніція. Між Ясногородкою та Мотижином раптово уперся у поваляні поперек дороги дерева, що загородили шлях – такого бачив за ці дні вдоста. І лише за якусь мить зрозумів, що це спеціально створена перешкода. Попереду поміж гілками причаївся і цілився в нього кулеметник.

- Я оглянув усе навколо і зрозумів масштаб жахливої ситуації. Буквально за п’ять метрів лежать люди і їхня зброя націлена на мене. росіянин у військовій формі сказав підняти руки вгору. Як тільки я вийшов з машини – мішок на голову, наручники і потужний удар, від якого я полетів на асфальт. Удар був настільки сильним, що я втратив свідомість, – розповів Олег Москаленко.

Його повели полем – по дорозі він загубив взуття, і наступні дні своїх поневірянь був босим, через що і відморозив ноги. З одягу – лише тонка футболка та штани, які пізніше порізали росіяни, щоб не зміг утекти. По обіді 7 березня окупанти вперше намагалися вибити зізнання в тому, що затриманий ними – навідник.

- Вони приладами валили так, шо ти просто падаєш. Вони вбивали, тобто ні про які розмови не йшлося, – згадує Олег Москаленко про початок того пекла, яке тривало тиждень.

Далі була яма в землі, постійні погрози розстріляти, знущання і побиття, після чого чоловіка повезли в штаб. Все частіше він втрачав свідомість і намагався довести, що це затримання – помилка, і що він взагалі професор бізнес-школи та не має нічого спільного з військовими. Окупанти дратувалися від зображення прапора на його футболці. І зрештою, зрозумівши, що нічого не доб’ються, повезли до свого керівництва.

- Приїхали. Вони кажуть: треба з ним поговорити, бо щось незрозуміле. Так а що тут за питання, відповідають там, прив’язуйте його до дерева. І далі все робилося показово, щоб я чув, бо на голові у мене мішок. Кажуть: або ти колешся і розказуєш, або ми тебе розстріляєм. Відповідаю – розстрілюйте. Вони тоді ставлять до дерева і розстрілюють, за єдиним виключенням, що кулі пролітають поруч. Я тоді втратив свідомість, бо вже був у поганому стані. Пізніше прийшов до тями, а вони знову: ти що, не розумієш, наскільки це серйозно, давай розказуй. Але я не міг їм додати нічого нового, пояснив ще раз хто я, де живу і куди їхав. А вони тоді – ти нас дістав, думаєш, що ми дебіли. Раз не хочеш з нами говорити, ми будемо відрізати пальці. І почали те робити.

Понівечені після того руки професор Москаленко тепер називає своєю візитівкою, і показує щораз, аби продемонструвати звірства росіян.

- Я був спочатку не в тому психологічному стані, щоби розказувати щось про полон. Але потім зібрав себе в купу і почав говорити, що таке війна, що таке полон, і що це не просто «присядьте, ми з вами поспілкуємося», а це коли тебе ставлять до дерева і розстрілюють, коли тобі відрізають пальці. Це  різні картинки світу. І якісь пояснення, що я цивільний, не має ніякого значення. Картина світу в голові українців і у західних мешканців – абсолютно різна. Навіть  кореспондент, який писав для викладацької спільноти, коли я розказував йому в деталях, як проходили тортури, сказав: «Слухай, а коли відрізали пальці і там  кров стікала, тобі ж накладали бандажі і пов’язки?». І я кажу йому: «Ти, мабуть, не зовсім розумієш, де я був. Я був не в хірургічній палаті, а у полоні». Зрозуміло, він втрачає мову, проходить якась пауза, секунд 30, і він каже: «А як же ти не стік кров’ю»? Відповідаю – холодно було, мінус 16, вона просто замерзала. А сам згадую, що прокинувся у підвалі від смороду моїх рук і сказав тоді охоронцю – або розстріляйте, або викличте лікаря. І десь за дві години після цього мене і ще одного полоненого викинули у лісі помирати.

Це було 13 березня. Дезорієнтовані на місцевості чоловіки, один з яких вже не міг ані пересуватися, ані довго бути при тямі, отримали примарний шанс на порятунок. Павло, якого також вивезли в ліс помирати, був у трохи кращому стані, тому зміг трохи походити навколо і знайшов невеличкий будиночок неподалік. Там вони розпалили грубку і уперше за тиждень трохи відігрілися.

Наступного дня прийняли рішення шукати способів, аби прорватися кудись, де є медики. Павло пройшовся околицями і знайшов побиту, але у робочому стані автівку. В замку запалювання були ключі. Порятунок був все ближчим, але належало ще пройти російські блокпости, які вочевидь зустрінуться по дорозі.

- Я кажу Павлові – давай прориватися, а як питатимуть на блокпостах, що і куди, показуй мене і кажи: «Ви бачите це тіло? Якщо хочете його хоронити, то так, звісно, можете нас затримати. А якщо ні, то відпустіть знайти якусь медичну допомогу», – інструктував тоді Олег Москаленко.

14 березня приблизно в обід автівка виїхала на український блокпост у Бишеві. Місцева бригада розвела руками – стан Олега був надто тяжким, і його направили до Фастова, а звідти через Румунію до Німеччини, де він лікувався і проходив відновлення до кінця весни. А тоді з дружиною повернулися до Києва. Останні пов’язки з пошкоджених кінцівок зняли лише наприкінці року – травми заживали повільно.  

Вже після лікування Олег Москаленко брав участь в слідчому відтворенні подій березня минулого року – був між Ясногородкою та Мотижином, бачив шматки власного одягу та рештки свого автомобіля. Справу веде ДБР, і роблять це надзвичайно професійно. Тим більше, вже і фігуранти почали прояснятися.

- Одного з воїнів, який не катував мене, але був в охороні і все бачив, взяли в полон під Херсоном. Його попросили розказати про «бойовий шлях», і він зачепився за спогад, що «якогось лисого коригувальника вогню взяли під Києвом і я бачив, як над ним знущалися». І от ДБР все це склали докупи і зараз по цій темі йде розслідування, – переповідає Олег Москаленко і каже, що день виїзду зі слідчими був надто тяжким для нього.

В Міжнародному кримінальному суді прокурор запитував чоловіка, як той бачить справедливість. І одна з мрій пана Олега – побачити особисто на лаві підсудних у Гаазі Путіна: «Мені тисли кайданки і здирали шкіру. От я хочу так само бачити кайданки на його руках, які так само здиратимуть його шкіру». 

Фотографія, зроблена Олегом Москаленком, коли той їхав Житомирською трасою на чолі евакуаціїної колони