Цікаві тенденції на світовому ринку праці. Спочатку в усьому були винні міленіали, які «смаленого вовка не бачили», а потім виявилося, що молодші просто говорять вголос те, про що мовчали попередні покоління.  Нині це називається «тихе звільнення» або quiet quitting, хоча «вивільнення» – точніше передає суть нового явища. Цій темі присвятили статтю журналісти WSJ.

Йдеться про те, що співробітники виконують рівно ті службові обов’язки, які зазначені в їхніх посадових інструкціях, і більше нічого. Замість того, щоби пнутися зі шкіри на роботі, вони свої зусилля спрямовують на позаробочу діяльність. Для одних пріоритетом є сім’я,  для інших – підтримання балансу між роботою та життям. Інші не бажають, щоби робота визначала їхні особистості.

Міленіали – не перше покоління, чий ентузіазм розбивається об зверхність начальників або інтриганство колег. Проте, вони перші, хто відкрито відмовляється дертися вгору кар’єрними сходами, а натомість вибирають життя поза роботою.

Пандемія та викликана нею дистанційна робота, а також низький рівень безробіття сприяють тим, хто вивільняється.  Інша причина такого ставлення – відчуття безцільності корпоративних перегонів, що характерно у першу чергу для молодшого покоління. Постійний стрес також призводить до того, що в якийсь момент співробітники кажуть «досить».

Такі працівники не звільняються. Вони сумлінно виконують свої обов’язки 40 годин на тиждень, але відмовляються робити більше. Зокрема, у неробочий час не відповідають на робочі дзвінки, не перевіряють пошту, викидають з голови всі робочі проблеми та не проходять додаткового професійного навчання.

У продовження теми поведінки працівників, WSJ пише, що одним з наслідків такого підходу є зменшення спілкування з колегами. Друзів нині на роботі не заводять, або майже не заводять. По-перше, даються взнаки наслідки карантинів. Хтось роботу змінив, хтось працює з дому. По-друге, багато хто «вивільняється по-тихому». Але наявність «кращого друга» саме на роботі посилює відданість компанії. Там, де люди не дружать між собою, залученість у життя компаній значно нижча.

У відповідь великі компанії надають своїм потенційним співробітникам доступ до професійного навчання, різноманітних розважальних та оздоровчих закладів для того, щоби допомогти людям познайомитися, подружитися та, як наслідок, прийняти пропозиції про роботу.

Молодь ставиться до такого скептично, особливо після пандемії та дистанційної роботи. Люди хочуть розширити своє коло спілкування, але не на роботі. Примусові «дружні» зібрання вони здебільшого сприймають як крадіжку особистого часу.